Лариса Тулупова. Про жіночу силу, знецінення, амплуа психолога і кроки, які ведуть до себе

В інтерв’ю з магістром психології, сертифікованим коучем Ларисою Тулуповою ми говоримо про те, як віднайти внутрішню опору серед безліч сценаріїв, коли світ навколо змінюється, а справжнє щастя безумовно починається з чесності до себе.

Пані Ларисо, сьогодні я хочу розпочати наше інтервʼю з ваших слів, які мені дуже імпонують: «Життя - це не список завдань, це момент, який відбувається просто зараз. І тільки ви вирішуєте, як його прожити». Розкажіть, будь ласка, яким був початок вашої особистої історії до амплуа психолога?

Мій шлях до психології почався ще в дитинстві — хоча тоді я цього не усвідомлювала.Я завжди була тією дівчинкою, яка вміла підтримати, пояснити, знайти слова. За мною йшли діти навіть старші за мене, а вчителі казали: «Ти точно будеш викладачем». Я ж просто допомагала іншим — і це було природно.

Потім були економічна освіта, червоний диплом, державна служба, бухгалтерія, судова система Я завжди була серед людей, легко організовувала події, знаходила мову з усіма. Але всередині щось залишалося незаповненим — як інтуїція, що вела глибше. І я прислухалась.Справжній шлях почався тоді, коли в моєму житті з’явився перший наставник. З того моменту я пішла в терапію, почала вирішувати внутрішні питання, вчитися чути себе, вибудовувати межі, розуміти — а хто я є насправді?

Я пройшла довгий шлях трансформації: були й кризи, й перезапуски. Шлюб, зміни, війна, вимушений переїзд із Харкова. Це стало поворотним моментом: я зрозуміла, наскільки жінкам важливо мати підтримку, особливо у часи втрат і змін. Саме тоді остаточно прийшло відчуття покликання — і я пішла в професійну психологію.

Сьогодні я — магістр психології, сертифікований коуч, практикую в методах КПТ, МАК,  менторстві, квантовій психології, веду трансформаційну гру Фінансова Свобода. Певний час цікавилася і вивчала аюрведу, закони Всесвіту, енергетику й природу жіночої сили.

Я вірю: справжня сила жінки — не в ідеальності, а в правді про себе.Не у “правильності”, не в ролях чи очікуваннях,а в тому, що вона жива, відчуває, обирає бути собою. Слухати себе. Вірити собі. Довіряти своїм “так” і “ні”. Жінка розквітає, коли дозволяє собі бути справжньою.Не ідеальною. Не зручною. Не “такою, як треба”.А — живою. Чутливою. Недосконалою, але щирою. Коли більше не грає ролі — а дозволяє собі просто бути.Такою, як є. І від цього — ще прекраснішою. Саме так народжується жіноча сила — не демонстративна, а глибока.

Яким ви відчуваєте образ жінки у сучасному світі?

Сучасна жінка Вона водночас сильна й втомлена.Зовні — усміхнена, зібрана, “успішна”. А всередині — часто самотня, виснажена, і вже не впевнена, чи це взагалі її шлях.⠀Я бачу жінок, які все роблять “правильно” — будують кар’єру, дбають про сім’ю, розвиваються, шукають баланс. Але зникають самі з власного життя. Вони турботливі, відповідальні, адаптивні.Але дуже часто — зручні для всіх, окрім себе.

 Жінка сьогодні — це образ сили без опори.  Вона все тягне, але не завжди має де притулитися.Вона все розуміє, але майже не питає себе: “А як я почуваюсь?”⠀І найбільший парадокс — ми живемо у світі з тисячами можливостей, але все ще просимо себе дозволу на щастя.⠀Ми звикаємо жити на автоматі. Виживати замість жити. Мріяти “потім”.⠀І ця внутрішня тиша, де немає місця собі — болить найсильні

Але є й інша сторона образу сучасної жінки.

Я бачу, як усе більше жінок прокидаються.⠀Вони більше не хочуть жити на повторі чужих сценаріїв.Вони ставлять незручні запитання:— А чого хочу я?— А хто я, крім усіх “ролей”?— А що для мене — справжнє, живе?⠀І саме в цих питаннях — новий образ жінки.

Не зручної. А цілісної. Не досконалої. А живої. Не “сильної завжди”. А такої, яка вміє спиратись на себе — без боротьби.

 Я вірю в жінку, яка дозволяє собі:

• Мріяти — не перепрошуючи;

• Плакати — не соромлячись;

• Відпочивати — не виправдовуючись;

• Відчувати — без страху бути “занадто”;

• Жити — не чекаючи ідеального моменту.

Бо справжня сила — не в тому, щоб витримати.А в тому, щоб чути себе, вибирати себе і бути собою — щодня.⠀Не треба перевертати все з ніг на голову.Достатньо одного щирого запитання:“А що я хочу — просто зараз?” Саме з нього й починається шлях до себе.

Бути собою …Ці всього лише два слова мають таке важливе значення. Та у ритмі життя, серед сценаріїв, страхів …ми забуваємо про головне. Які б ви виділили головні кроки назустріч собі? Як все ж дати собі дозвіл бути собою?

"Бути собою"…Це всього два слова — але в них цілий Всесвіт.Вони звучать просто, але й лякають. Бо бути собою — це не про зручність, не про те, щоб подобатись. Це про внутрішню правду, яка часто довго мовчала.⠀Сучасна жінка звикла грати ролі. Бути сильною, відповідальною, правильною, гарною. Але під цим шаром — часто тиша.⠀І саме ця тиша найбільше болить. Бо вона — про втрату контакту із собою.

Які ж кроки ведуть до себе?

Я не вірю в чарівні формули. Але я точно знаю:шлях до себе — це не революція, а ніжне повернення. Крок за кроком.

Ось кілька речей, з яких усе починається:

1. Зупинитися. Хоча б на мить.

Справжня зустріч з собою ніколи не трапляється у бігу.⠀Зупиніться. Без плану. Без цілі. Просто запитайте:“А як я зараз?”І дозвольте відповісти чесно.

2. Слухати не шум, а себе.

Ми звикли слухати чужі голоси — поради, тренди, очікування.Але власний голос тихий.Він не кричить. Він шепоче.⠀Почуйте його — навіть якщо давно не слухали.

3. Прийняти свою людяність.

Ти маєш право бути неідеальною.Маєш право не знати.Не справлятись. Хотіти більшого.⠀Бути собою — означає бути живою. А не досконалою.

4. Почати з малого — і не чекати ідеального моменту.

Той момент, коли “все зійдеться” — не настане.Але ти можеш почати повертатись до себе вже сьогодні. З глибокого вдиху. З усмішки собі в дзеркалі. З чесного “ні” там, де завжди казала “так”.

5. Дати собі дозвіл. Не чекати його ззовні.

Дозвіл мріяти.Дозвіл не відповідати очікуванням.Дозвіл бути різною: ніжною, голосною, тихою, мудрою, дитячою.Бо ти не мусиш нічого. Ти вже є. І цього — достатньо.

Бути собою — це головна зустріч у житті.

Це не пункт призначення. Це стосунки, які ми будуємо з собою щодня.⠀І кожна жінка заслуговує відчути, яка вона — коли не грає, не доводить, не бореться.⠀Коли просто є.⠀Жива. Справжня. Вільна.

Сьогодні я би хотіла відкрити завісу теми знецінення. Втім, знецінення не лише від когось, а й самих себе. Як все ж навчитись цінувати себе? Не боятись говорити про досягнення і взагалі вміти помічати їх?

Сьогодні я хочу торкнутись теми, яка болить тихо, але глибоко.Теми, яка змушує знецінювати свої кроки, сумніватись у власній цінності, порівнювати себе з іншими, соромитись власного світла.⠀Це — знецінення.І найбільш руйнівне знецінення — не зовнішнє, а внутрішнє.⠀Коли жінка каже:— “Та що я такого зробила?”— “Усім важко, нічого особливого”— “Це ще не успіх, ось тоді — буде привід”

Чому ми себе знецінюємо?

Бо так зручно було світу: не висовуйся, не гордись, не зазнавайся.Бо в дитинстві нас рідко хвалили просто так — без «але».Бо ми звикли бути для всіх — і забули, як це: бути для себе.⠀А ще — бо боїмось:

• здатись егоїстками;

• втратити любов, якщо станемо "занадто";

• розчарувати, якщо визнаємо свою силу.

Але правда в тому, що жінка, яка себе знецінює — гасить власне світло.⠀

І це не скромність. Це — самозрада.

Як навчитися цінувати себе?

Не через гординю. А через вдячність і свідомість.⠀Ось із чого можна почати:

1. Виписати свої маленькі перемоги.Кожного дня. Навіть якщо це — "я вчасно лягла спати" або "я сказала 'ні' з повагою до себе".

2. Помічати, скільки сили вже в тобі.Ти пройшла більше, ніж усвідомлюєш. Ти — результат тисяч виборів, в яких залишалась людиною.

3. Говорити про свої досягнення.Вголос. Без вибачень. Бо твоя історія може надихнути іншу жінку не здатись.

Бо жінка, яка цінує себе:

• не чекає дозволу;

• не живе на автопілоті;

• не обирає втому замість радості;

• не просить бути нею — вона просто є.

І світ відповідає на це.Коли ти визнаєш себе — змінюються не лише відчуття всередині, а й усе навколо.⠀Бо люди не цінують тебе більше, ніж ти дозволяєш їм. 

Що отримає жінка, яка почне цінувати себе?

• Впевненість без жорсткості;

• Голос без страху;

• Спокій без вигоряння;

• І — головне — відчуття цілісності.⠀

Бо себе не потрібно “доводити”.

Себе потрібно помічати. підтримувати. і дозволяти бути.

З любов’ю до всіх, хто вчиться бачити свою цінність не тоді, коли "досягне", а просто зараз —

Ви допомагаєте жінкам пізнавати себе справжніх. Це так важливо. Якими є ваші особисті «крила за спиною» у часи, коли світло і темрява так сильно переплітаються?

Світ зараз непростий. Іноді здається, що світ став надто гучним. Надто вимогливим. Надто швидким.

Жінка біжить — між справами, дітьми, завданнями, очікуваннями. Збирає себе зранку по частинках, з усмішкою — і вперед, бо треба. А всередині — тиша. Не спокійна, а та, що болить. Втомлена тиша, де давно не чули себе. Але в найтемніші моменти я згадую:"Навіть найкоротший світанок сильніший за довгу ніч."

Мої “крила за спиною” — це не про ідеальні звички чи залізну силу волі. Це — про глибокі речі, які не видно ззовні, але які тримають мене зсередини:

1. Пам’ять про себе справжню.

Коли все навколо гуде, я повертаюсь не до ідеальної себе, а до живої. Та, яка вже падала і вставала. Та, яка не соромиться втоми. Та, що знає: "Вода камінь точить. А жінка — свою силу пам’ятає.

2. Теплі руки інших жінок.

Я вірю в силу жіночого кола. В ту м’яку підтримку, яку дають очі “я тебе бачу, і ти не одна”. Бо «де жінки поруч — там і світ тримається».І коли я втомлена — я не ховаюсь. Я йду туди, де мене можна нести, поки не згадаю, як літати.

3. Внутрішній голос, який каже: “І це пройде.”

Темрява часом навалюється. Але вона не вічна.“І на сонці бувають плями — та воно все одно світить.”Я навчаю себе довіряти життю, навіть коли не бачу дороги. Просто робити крок. А потім ще один.Іноді моє світло — це просто дихання.

4. Мудрі слова і тиша.

Іноді — одна фраза здатна тримати сильніше за будь-які плани.“Знаєш, дитино, що твоє — тебе не мине.”Слово матері. Слово душі. Слово, яке зупиняє біль і пригадує, що світ — не проти тебе.Я йду до парку, гуляю дякую за день.Бо навіть у найтемнішу ніч жінка — це свіча, яка не згасає, якщо палає зсередини.

5. Справжній дотик життя.

Інколи ми чекаємо на щастя, як на літак із майбутнього. А воно — в моменті.

 У ковтку ранкової кави. У теплі сонця на долонях. У тиші під ногами, коли йдеш босоніж.

Я вчу себе відчувати — а не лише функціонувати.⠀

Бо життя — це не про “встигнути все”. Це про “відчути себе в усьому”

6. Свобода бути різною.

Інколи мої крила — це день мовчання.А інколи — це сміх до сліз.То дитина в мені говорить, то мудра стара душа.⠀Я більше не обираю між ролями. Я обираю — бути живою.

І це — мої крила.⠀

Жінка — не просто берегиня. Жінка — джерело

Бо кожна жінка, яка згадала, хто вона є — тримає не тільки себе. Вона тримає весь світ.

Уявімо, що просто зараз вашу промову прочитає кожна жінка на планеті. Які б слова ви хотіли сказати?

Якби мої слова зараз почула кожна жінка на Планеті Землі, я б не просила — я б нагадала.

Нагадала б, що ти не прийшла в цей світ, щоб не усе встигати.Ти прийшла — щоб жити.Відчувати. Сміятися. Плакати. Малювати пальцем на запітнілому вікні.⠀Ти не маєш бути зручною, ідеальною чи тихою.

Ти маєш бути живою.Ти маєш бути собою.

Я знаю, як важко нести чужі очікування. Як страшно зізнатись:«Мені боляче. Я втомилась. Я більше не можу бути тією, яку всі хочуть бачити».

Але я також знаю — яке це щастя: прокинутись одного ранку не “за розкладом”, а тому що душа ожила.⠀Це не про те, щоб змінити світ.Це про те, щоб повернутися в себе — і світ буде змінюватися навколо Вас.

Я хочу сказати кожній жінці:

Ти маєш право на голос.На мрію.На свою ритмічність. Свою глибину. Свою історію.⠀Не бійся бути “занадто”.Не бійся бути “не такою”.Бо саме твоя несхожість — це твоя краса.

Коли ти дозволяєш собі бути —дозвіл отримують інші.

Твоя свобода — запалює.Твоя ніжність — лікує.Твоя сміливість — відкриває небо.

І тому я прошу тебе не здаватися.Навіть якщо світ важкий.Навіть якщо є страх.⠀Тримай себе. Як тримала б дитину. Ніжно. З вірою. І з любов’ю.⠀Бо всередині тебе — сила поколінь. Мудрість. Полум’я.⠀І варто тобі лише згадати себе —і ти станеш тим вогнем, що світло дає, а не обпалює.

Життя не має бути боротьбою.Життя — це не чекати кращого моменту.⠀Життя — це ти.Тут. Зараз. Та, що усміхається, коли бачить своє віддзеркалення.

Я вірю:   Ти можеш творити.  Можеш надихати. Можеш любити — себе, світ, життя.⠀Бо ти — жінка.І це вже благословення.

Живи. Мрій. Люби. Помічай. Вдихай. Обіймай.

Підписатися