Наталія Дробишева: «Кожен день життя - твоя власна дорогоцінна реальність»

«Дозволь собі бути щасливою», - саме такими словами сьогодні хочеться розпочати історію про нове інтерв’ю на сторінках журналу. Наталія Дробишева - ментор для жінок, яка відверто говорить про шлях від втрати себе, виснаження й внутрішньої порожнечі до опори і рішення розквітати у головні ролі власного життя. Ми розмовляли про стан «я цінна», про сміливість повернутися до себе через чесний діалог із собою, про сім’ю як усвідомлений вибір любові і підтримки. «Відчуй свою цінність», - слова, які відкривають новий погляд на світ і вміння проживати кожен день як власну реальність.

Пані Наталіє, сьогодні я розпочну наше інтервʼю з ваших слів, які мені дуже імпонують: «Бути самоцінною - це не забирати у когось любов, увагу чи право на щастя. Це нарешті дати їх собі». Розкажіть, будь ласка, яким був початок вашої особистої історії до ролі наставника, ментора для жінок?

Початок моєї особистої історії розпочався з усвідомлення, що те, куди я йду і якою я стала, — це сумний кінець усього того, про що я колись мріяла.

Це було повне розчарування в собі. Нерозуміння, хто я, чого я хочу і якою я є.

Я жила в ролі дружини, мами та домогосподарки.

І я справді добре з цим справлялась: усіх налюблювала, вдома завжди було прибрано, наготовлено, випрано — майже ідеально.

Але в якийсь момент ці ролі почали душити мене як особистість і водночас моїх рідних.

Бо коли жінка є для всіх і при цьому забуває про себе, це рано чи пізно проявляється вічним незадоволенням, докорами та звинуваченнями в бік тих, кого вона сама колись поставила в центр свого життя.

Так сталося і зі мною.

З люблячої, турботливої дружини та мами я день за днем перетворювалась на «стару ворчливу бабу», якій усе було не так.

У такому стані я перебувала більше двох років після народження дитини.

Я не можу не згадати складний період вагітності, післяпологову депресію та думки про суїцид протягом шести місяців після вагітності. Усе це, безумовно, залишило глибокий слід на мені. Я, яка колись хотіла померти, тепер трималась за життя та за дитину з почуттям провини за думки, які колись приходили в мою голову.

Саме тоді в мені й закріпилось бажання бути ідеальною в усьому.

Я дуже сумлінно виконувала всі свої ролі, поки одного разу — після чергової сварки з чоловіком та зриву на мою крихітку — мені стало нестерпно боляче й огидно від того, якою я стала.

Ідеальна картинка зовні.

І отруєна болем, докорами та претензіями — всередині.

В одну ніч, плачучи я прийняла рішення змінитися.

Я усвідомила, що не знаю, як це — бути жінкою. Не знаю, як це — відпочивати. Не знаю, як це — бути самою із собою.

Мені було некомфортно у власній присутності. І я зрозуміла, що хочу змінитися. Я хочу відчути себе живою.

Якщо підсумувати цей етап, мій шлях виглядав так:

спочатку — повне спустошення, нерозуміння, хто я і як далі хочу жити, неприйняття себе та своєї зовнішності.

Потім — усвідомлення, що я так більше не хочу і не можу.

І зрештою — сила прийнятого наміру змінитися.

Мій шлях до себе тривав більше двох років і, власне, триває досі. Але ключовим стало саме це рішення — «я так більше не хочу».

А далі все закрутилося: книги, курси про любов до себе, спорт, налагоджене харчування.

Одним словом, я поставила себе в центр свого життя.

І саме тоді почали налагоджуватися всі інші сфери.

Яким у ваших очах є образ жінки у сучасному світі?

Для мене образ жінки в сучасному світі — це реалізована, сильна, проявлена жінка.

Та, яка знає в її сила в її слабкості та стані, та, яка вміє балансувати між різними сферами життя — без надриву, з насолодою.

Це жінка, яка зранку обирає себе і свій стан.

Вдень — реалізується та створює.

А ввечері — з любов’ю і присутністю є для своєї сім’ї.

Можливо, це звучить як ідеальна картинка.

Але для мене це — реальність.

Саме таке життя я створила для себе і знаю: так може кожна.

Досить часто на шляху до того, чого дійсно бажає серце, ми чуємо внутрішній голос. Втім, на жаль, часом він говорить мовою не впевненості, а словами «я не варта, я ще не достатня» …Які кроки ви би виділили головними назустріч стану «я цінна»?

На зустрічі зі станом «я цінна» для себе я виділяю кілька ключових кроків.

Перший крок — усвідомлення.

Усвідомлення того, що я цінна вже тому, що я є.

Це важливо буквально прописати собі великими літерами:

«Я цінна, бо я є».

Коли це усвідомлення з’являється, у жінки формується близько 70% опори на себе.

Другий крок — фокус на собі та своїй мрії.

Я глибоко вірю: якщо я чогось хочу і якщо це вже є в моїй голові — значить, це на 100% існує в якійсь гілці моєї реальності.

Коли ми тримаємо фокус на собі, на своїх бажаннях і відчуттях, у нас просто не залишається місця для думок про те, що подумають інші.

Третій крок — саморозвиток.

Я не можу оминути цю тему, бо всі наші «недо» — це блоки в голові, які не дають рухатися туди, куди прагне душа.

Коучі, ментори, психологи, наставники, книги — усе, що допомагає розвиватися, прибирати блоки та установки, є важливою частиною цього шляху.

Саме через цей процес ми починаємо рухатися туди, куди насправді прагне наше серце.

Без «я ще не готова», без «я недостатньо вмію», без страху «а що подумають інші».

І тоді трапляється диво: ти починаєш цінувати себе по-справжньому.

Ти бережеш свій час, свій стан, свої ресурси.

І кожен день життя стає твоєю власною дорогоцінною реальністю, яку ти створюєш сама.

Сьогодні хочу відкрити завісу такого вислову, як «повернутись до себе». Для когось це просто слова, проте я бачу у цьому величезний сенс. Якою ви бачите суть даного кроку назустріч собі? І як все ж жінці знову повернутись до себе?

Для мене це не просто слова — це цілий пройдений шлях та методологія, яку я розробила.

Суть цього кроку для мене — стати щасливішою.

Якщо дуже коротко, як знову повернутись до себе?

Просто поговорити з собою.

Запитати себе: «А як я хочу? А що я люблю? А як мені подобається чи не подобається?»

Відповіді на ці, здавалось би, банальні запитання дуже сильно вмикають зв’язок із собою.

Головне — не боятись залишатись наодинці із собою.

Всі відповіді вже всередині нас.

Коли ти повертаєшся до себе — від цього моменту вже ніхто і ніщо не може забрати твоєї сили.

Мене дуже надихає те, що попри десятки амплуа, які ви уособлюєте, сімʼя залишається найголовнішою цінністю. Яке б визначення любові ви дали? І яким ви відчуваєте материнство?

Так, спасибі.

Я вихована в системі, де сім’я — одна з найвищих духовних цінностей.

Тому для мене сім’я завжди займала особливе місце в житті.

Але я точно знаю: коли ти сама на першому місці, а поряд є все те божественне, з чим ми пов’язані, решта стає на свої місця.

Любов для мене має багато значень.

Якщо говорити про ту любов і тепло, що живуть у сім’ї, це система де всі рівні.

Кожен член родини — окрема особистість, яка щодня обирає вкладати час, сили і увагу у сім’ю.

Любов в сім’ї для мене — це підтримка і повага до кожного, навіть до найменшого.

І це — про стояти за свою «зграю», навіть якщо весь світ стає навпроти.

Материнство для мене - це, як справжнє Боже благословіння.

Це відчуття, що ти можеш усе для своєї дитини.

Але якщо говорити про сьогодні, воно ще й як квест на терпіння, витривалість і ту саму любов.

Кожного дня бачити перед собою цілісну особистість, яка довірилась тобі і прийшла, щоб ти підготувала її до зовнішнього світу, — це і велике щастя, і велика відповідальність одночасно.

Підсумую тому сім’я — це не просто близькі поруч, це енергія, любов і взаємопідтримка, яку ми щодня обираємо створювати і берегти.

Я би хотіла, аби зараз ви уявили, що декілька написаних вами слів прочитає кожна жінка на планеті. Яке б послання ви хотіли залишити?

Ти особлива просто тому, що ти є — відчуй свою цінність і дозволь собі бути щасливою.

Підписатися