Кріс Штерн: «Кожна жінка заслуговує бути у красі власної автентичної природи»

Кріс Штерн — провідник нового світу, практичний психолог. Її професійний шлях формувався поступово, через власний досвід пізнання себе та пошук глибшого розуміння людської природи. Після особистої втрати цей досвід набув особливої ваги, а робота з психологією та духовністю стала ще більш усвідомленою частиною професійного бачення.

У розмові для BOMOND VIP Кріс Штерн говорить про жінку, яка більше не хоче жити за сценарієм «хорошої дівчинки», про свободу чути власні бажання та сміливість залишатися собою попри чужі очікування. Про любов до себе без красивих декорацій — як про здатність бути для себе підтримкою навіть тоді, коли життя далеке від ідеального. Про страх як захисний механізм, який варто не знищувати, а зрозуміти, та про життя на автопілоті, у якому «я хочу» поступово поступається місцем нескінченному «я мушу».

Нове інтервʼю — про повернення до себе як про тривалий і чесний процес, у якому жінка поступово відмовляється від нав’язаних ролей, досліджує власну природу та вчиться будувати життя у згоді із собою.

Пані Христино, сьогодні нашу розмову я хотіла б розпочати з вашого погляду на шлях жінки, який не завжди про гучні зміни, вершини чи яскраві історії з фанфарами. Часто це про тихі трансформації, щоденні кроки та сміливість йти за покликом серця. Розкажіть, будь ласка, яким був початок вашої особистої історії до амплуа провідника нового світу?

Саме до професії провідника нового світу я прийшла після загибелі коханого чоловіка на війні.

До цього я вже мала диплом практичного психолога, але з практикою не дуже складалось, бо мені було тісно лише в межах класичної психології.

Хоча психологія і визначається як наука про душу, мені завжди бракувало в ній глибини про духовний бік розвитку людини. Тому паралельно з навчанням в університеті я проходила власний шлях внутрішнього і духовного розвитку через різноманітні практики — і бачила, наскільки потужно працює поєднання психології та духовних знань.

У 2024 році на війні загинув мій коханий чоловік. Саме цей досвід став для мене моментом, у якому я вперше по-справжньому відчула, наскільки глибоко можуть взаємодіяти психологія і духовність.

Бо окрім підтримки близьких і часу, саме ця внутрішня робота допомогла мені пройти через горе і не втратити контакт із життям.

Коли я почала потроху повертатись до себе, то відчула, що хочу розвиватись саме в цьому напрямку. Бо цей шлях — не лише про мене.

Є багато жінок, які проходять через втрати, внутрішні кризи, втрату себе. І я знаю, наскільки важливо в цей момент зустріти простір, у якому тебе не «ремонтують», а допомагають повернутись до себе.

І майже одразу після цього внутрішнього рішення в моєму житті з’явилась можливість отримати професію провідника нового світу в @new_world_university — можливість, якою я, не вагаючись, скористалась.

«Єдине, що ми справді мусимо в цьому житті — бути щасливими»

Якби ви, як художниця, мали зобразити портрет жінки сучасності, якою була б ця картина? Які риси, цінності та внутрішній стан були б притаманні цьому образу у вашому баченні?

Жінка сучасності, на мою думку, — це жінка, яка більше не хоче виживати, заслуговувати любов, вписуватись у рамки й правила, обмежувати свої сили та можливості. Вона досліджує себе, свою природу, таланти, бажання і мрії.

І в цьому процесі я бачу так багато сили й краси. Ніби нарешті жінка може жити вільно — кожна у своєму автентичному стилі, проявлятись і реалізовуватись за покликом душі в будь-яких сферах: у материнстві, домогосподарстві, бізнесі, творчості чи науці.

Саме тому кожна жінка заслуговує на свою власну картину, на якій вона буде зображена у всій красі своєї жіночої й автентичної природи — у яких би формах вона не проявлялась.

Особисто мене зацікавило визначення «провідник нового світу». Це звучить як глибока система, що поєднує квантову і класичну психологію, роботу з енергією та розуміння законів світобудови. Розкажіть, будь ласка, у чому полягає це призначення і які ключові закони ви вкладаєте у це поняття?

Провідник нового світу — це не просто професія, а ціла філософія життя і світогляду.

Бути провідником означає не лише проводити сесії, а й будувати глибокі стосунки насамперед із собою, людьми та світом.

А ще — це про здатність створювати безпечний і трансформуючий простір для людини. Простір, у якому є контакт, довіра, повага до свободи клієнта, глибока етика роботи, уважність до власного стану і відповідальність за процес, який я веду.

Мені дуже імпонує різноманіття інструментів у роботі, тому я не обмежуюсь однією конкретною технікою, течією чи «інструкцією з книги». Для кожної людини я підбираю індивідуальний набір практик і методів відповідно до її запиту та внутрішніх процесів.

Це дає можливість працювати комплексно — через тіло, психіку та енергетику.. І саме такий підхід, на мою думку, дає найбільш глибокі й стійкі результати.

Для мене надзвичайно важливо, щоб духовна складова роботи залишалась інтегрованою в реальне життя людини, а не ставала втечею від нього.

Саме тому я поєдную глибину внутрішніх процесів із професійною етикою, психологічною опорою, відповідальністю та безпечним супроводом клієнта.

«Провідник нового світу — це не просто професія, а ціла філософія життя і світогляду»

Ми живемо у світі, де жінка поєднує в собі безліч ролей, але водночас часто стикається з нав’язаними сценаріями. Один із найпоширеніших - роль «хорошої дівчинки». Як, на вашу думку, вийти з цього сценарію і навчитися жити у відповідності до власних бажань, а не очікувань оточення?

Найперше, що потрібно зробити — це взагалі усвідомити, що я живу в сценарії хорошої дівчинки, тому що часто це неусвідомлена програма. Вона дуже багатогранна, і в кожної окремої жінки може проявлятись по-своєму.

Хтось заслуговує любов, хтось мовчить, коли хочеться кричати, хтось терпить замість того, аби сказати «ні», хтось боїться осуду, а хтось — проявлення. Але суть у цього всього одна — страх бути собою справжньою.

Саме тому другий крок — це тотальна чесність із собою. Такий собі check-up усіх сфер життя, де потрібно чесно подивитись на те, як усе є в дійсності, а не на те, як ми бачимо через рожеві окуляри.

Дуже хочеться зауважити, що це достатньо болісний процес — визнати, що я грала роль, прийняти рішення, що більше не хочу, чесно проаналізувати все своє життя і просто витримати все те, що буде підніматись і розгортатись.

Не відвертатись від болісних усвідомлень і від себе, яка проходить цей шлях зцілення.

Але коли процес зцілення завершується, то вже немає ані бажання, ані потреби бути хорошою дівчинкою, тому що ти стаєш просто собою.

І я, як жінка, яка вже пройшла цей шлях, можу сказати, що він у тисячу разів того вартий. Ось це відчуття тотальної єдності із собою, своїми бажаннями, тілом і душею.

Сьогодні тема повернення та любові до себе звучить особливо часто і водночас стає фундаментом гармонійного життя. Які кроки ви вважаєте ключовими на цьому шляху? Як навчитися чути себе, не гублячись у ритмі сучасного життя, і що насправді означає - любити себе?

Почну з останнього питання — як зрозуміти, що ти себе любиш?

Я тільки нещодавно це усвідомила, коли проходила достатньо важкий етап у житті, почувалась і виглядала не дуже добре, як фізично, так і морально. Але коли я дивилась у дзеркало на свої синці під очима, в мене в голові звучало: «Люба, ти просто втомилась і тобі потрібно відпочити. Що ти зараз хочеш? Може, улюблений серіал і каву? Чи просто поспати?».

Хоча ще років 5 тому я б сама собі сказала щось накшталт: «Подивись, на кого ти зараз схожа. Йди і приведи себе в порядок».

Відчуваєте різницю в цих фразах?

На мою думку, це і є чисте проявлення любові до себе. Не лише тоді, коли все добре і ти йдеш робити ванну зі свічками й масочкою, бо часто саме це і називають любов’ю до себе. А тоді, коли ти в жахливому стані, настрої чи періоді життя — і при цьому залишаєшся для себе найкращим другом, опорою і підтримкою.

Але якби я була на початку цього шляху, то почала б зі знайомства із собою. Звучить парадоксально, але більшість із нас насправді не знайомі із собою.

Я б почала з питань: що в моєму житті моє, а що — нав’язане? Що приносить мені відчуття задоволення, розслаблення, спокою? А що забирає це все? Що саме я вкладаю в поняття гармонійного життя? Як я буду розуміти чи відчувати, що живу в гармонії з собою і світом?

Поставити в пріоритет ці питання і пошук відповідей на них. Тому що в кожного з нас буде щось своє під словами «гармонія», «спокій», «ресурс». Для когось це активний спорт, а для когось — полежати з книгою під ковдрою.

Як у житті, так і в бізнесі, нас часто зупиняють страхи: страх проявлятися, заявляти про себе, починати нове чи навіть говорити про свої послуги. Чому, на вашу думку, цей страх стає такою сильною перепоною між мрією і дією? І як найкраще для себе його трансформувати?

Важливо розуміти, що страх — не щось погане, хоча його дуже часто демонізують і радять позбутись.

Якщо подивитись глибше, то наші страхи — це захисники, які виникли в певний момент життя для того, аби вберегти нас від чогось. Вони стоять на варті й активуються тоді, коли є хоча б маленький натяк на повторення травматичного досвіду.

Тому я щиро переконана, що від них не потрібно позбавлятись, як від чогось непотрібного, що тільки заважає. Набагато важливіше — познайомитись із ним. Спитати себе: звідки він виник? Від чого захищає? Яку функцію виконує?

І коли з’являються відповіді на ці питання, ти починаєш розуміти, що це лише частина тебе, а не весь ти. Страх ніколи не більший за нас.

А за цим приходить вдячність за те, що колись цей механізм справді допоміг пережити щось болісне або вберіг від того, що могло нанести сильну шкоду. І він просто відступає, тому що вже немає потреби захищати.

Але це не означає, що якщо ми пропрацюємо все, то більше ніколи й нічого не будемо боятись. Кожен новий рівень усе одно супроводжується різними страхами і це нормально. Просто коли вмієш із ними працювати, то вже бачиш їх, усвідомлюєш — але все одно дієш, навіть коли страшно.

Ми часто не помічаємо, як починаємо жити «за інерцією», у рутині, яка поступово віддаляє нас від власних бажань. Як вчасно розпізнати цей стан і що допомагає повернути у життя відчуття наповненості, сенсу та внутрішнього руху?

Рутина, і не тільки вона, починає нас зʼїдати тоді, коли ми втрачаємо контакт із собою. Це ніби життя на автопілоті, коли просто функціонуєш, але немає самого відчуття життя.

Часто за цим станом стоїть банальна втома, коли в житті було дуже багато «мушу» і майже не було «хочу».

Тому перший крок до повернення контакту із собою — це питання: «Те, що я зараз збираюсь робити — це я мушу чи хочу?».

І є ще одне слово — «важливо». Це коли я розумію, що якусь справу в конкретний момент не хочу робити, але вона важлива для мене, мого життя чи майбутнього, тому потрібно зробити над собою зусилля.

А «мушу» — це вже про постійне ігнорування себе, своїх бажань, втоми й внутрішнього стану.

Тому нехай у житті буде якомога більше «я хочу», буде «це важливо», і якомога менше «мушу». Бо єдине, що ми справді мусимо в цьому житті — бути щасливими.

Підписатися