Анна Малєєва. Про поклик допомагати жінкам, цінності материнства і сценарії щасливого життя

Розмова з Анною Малєєвою стала проявом історії, яка доводить головну істину: найважливіші подорожі починаються не тоді, коли ми купуємо квиток, а тоді, коли дозволяємо собі вийти за межі старих сценаріїв.

Жіночий коуч, співзасновниця “Coparenting”, багатодітна матуся …у сучасному світі, де жінка часто вимірює свою цінність кількістю виконаних ролей, пані Анна повертає нас до важливого рішення - бути собою.

Вздовж океану, у дощ і спеку, у часи найбільшої турбулентності - це інтервʼю про щастя, яке виходить далеко за рамки звичної картини і безумовне бажання чути внутрішній голос. У рамках проєкту «Жінка сучасності» на сторінках жіночого журналу BOMOND VIP - розповідь про стан любові, а не боротьби.

Пані Анно, буду відвертою, я дуже чекала на нашу з вами розмову. І хочу сьогодні розпочати інтервʼю зі слів, які ви не так давно залишили в Інстаграм: « …У Всесвіту на нас свої плани і Він знає, що для нас найкраще». Мені дуже імпонує такий погляд. Розкажіть, будь ласка, якою була ваша особиста історія до амплуа жіночого коуча?

Свій шлях я розпочала з пошуку себе.

Мені було вже за 35, коли я відчула, що ніби живу життя, яке не моє.

Я була заміжньою мамою двох дітей, мала облаштований дім, улюблену роботу доцента кафедри морського та митного права… Зовні — «картинка щастя». Усередині — тихий голос, який не давав спокою: «Ти збилася зі свого шляху».

Я вміла малювати цю картинку для інших і для себе, вмовляти, що все гаразд. Але внутрішній компас вказував на інший напрямок.

Тоді я вперше прийшла до найкращого для мене фахівця — коуча. Довгий час я вчилася любити себе, чути себе, розуміти, чого хочу саме Я. Ставила цілі й вибудовувала перші кроки до них.

Були й терапевтичні групи «Надихаючі заняття», де я зустрічалася з собою по-новому.

А потім — мій перший Паломницький Шлях до Сантьяго-де-Компостела: 330 кілометрів пішки за 11 днів, з важким рюкзаком за спиною. Вздовж океану, крізь ліси й галявини, у дощ і спеку. Сам на сам зі своїми думками, без втечі й масок. Це був досвід, який зламав старі обмеження і подарував неймовірні трансформації.

Відтоді я продовжую цікавитися духовністю, питаннями буття, тим, для чого Душа приходить у світ, як проходити свої уроки і виходити на новий рівень. Досліджую закони Всесвіту і роботу з підсвідомістю.

Тоді, у тому Шляху, я вперше зустріла себе справжню.

Вже через рік я зустріла свого Коханого Чоловіка — саме такого, якого уявляла дорогою до Сантьяго. А ще через три роки — народила донечку Сарочку у місті, про яке давно мріяла і бачила у своїх візіях — у Майамі.

Я знаю: дива існують. І знаю, як працює намір. Як формувати бажання, ставити цілі, діяти й отримувати результат.

Минулого року я чітко відчула поклик — допомагати жінкам знаходити шлях до себе. Створювати підтримуючий простір. Надихати власним прикладом. Ділитися досвідом.

Так я прийшла до навчання на жіночого коуча й отримала міжнародний сертифікат.

Але мій перфекціонізм і любов до глибини підказали: йди далі. Я вступила до магістратури за спеціальністю «Психологія». Бо працюю з людськими серцями й хочу мати не лише інтуїцію та досвід, а й глибоку професійну опору. Для мене це — про етику, зрілість і любов, а не про ще один диплом.

Тож, на своїх Коуч сесіях, я допомагаю Жінкам не з книг, не з курсів, а через власний досвід і трансформації, які я пройшла самостійно і створила свою найкращу реальність.

Мої супер «скіли»: щирість, гумор, вміння поєднувати духовність та конкретні кроки, вміння надихати особистим прикладом та постійний розвиток і професійна глибина.

Яким у ваших очах є портрет жінки сучасності? Які риси їй притаманні?

Жінка сучасності — це не про нові ролі, а про глибоке повернення до себе. Вона — у стані усвідомленості, м’якої сили та внутрішньої свободи. Вона більше не бореться, а дозволяє. Вона не доводить, а світить. Для неї важливо не що про неї подумають, а ким вона є насправді — коли ніхто не бачить. У ній поєднані тиша й потік, дикість і ніжність, інтуїція й структура.

Вона чує, куди кличе її Душа, і має сміливість не йти проти цього поклику.

Тож, Жінка сучасності — це не функція. Це простір.

Вона може бути мамою, партнеркою, фахівчинею, але її головна якість — бути в контакті з собою. Не жити «для», а жити «з».

Вона вже не боїться бути м’якою — бо знає, що це її сила. Вона дозволяє собі бути незручною, відчувати гнів, хотіти більшого.

У неї є внутрішня опора — вона вміє зупинитися посеред хаосу і почути тишу в собі.

Вона вже не грає ролі, не доводить цінність — вона світить. Не тому, що ідеальна. А тому, що справжня.

Тож, риси, які для мене є ключовими:

• Усвідомленість — вона розуміє, що створює своє життя через власний стан.

• Внутрішня свобода — вміння сказати «так» і «ні» не з остраху, а з ясності.

• М’яка сила — вміє бути ніжною, але при цьому не втрачає власних меж.

• Присутність — здатність бути «тут і зараз» без втечі в минуле чи майбутнє.

• Автентичність — живе не для чужого схвалення, а з глибокого відчуття своєї цінності.

• Любов до себе і світу — як ґрунт, з якого виростає все інше.

Сьогодні я би хотіла розкрити тему сценаріїв. Особливо зараз, я впевнена, практично кожна жінка бажає створити життя, у якому дійсно сяятиме яскраво. Як все ж «переписати» власні сценарії?

Сценарій — це як старе взуття: спершу тисне, а потім здається, ніби іншого немає.

Щоб переписати його, треба вийти з автоматизму. Запитати себе:

— А чиє життя я зараз проживаю?

— Хто це в мені говорить: «не можна», «не вийде», «будь зручною»?

Переписати — це не стерти. Це прийняти. З любов’ю подивитися на свій шлях, на те, як він складався, хто його формував, з яких емоцій і потреб. І лише тоді — м’яко і чесно — відчути: а ким я обираю бути далі? Ми переписуємо сценарії не логікою, а станом. Через зцілення тілесних реакцій, через розпізнавання несвідомих рішень і встановлення контакту з тією жінкою, якою ми вже є в іншій — бажаній — реальності. Сценарій переписується, коли ми дозволяємо собі інше “я”.

Це робота з тілом, з памʼяттю роду, з дитячими рішеннями. І водночас — контакт із тією версією себе, яка вже живе по-іншому.

Які кроки будуть вірними?

Перший — зупинитись. Бо ми не чуємо себе, коли біжимо.

Другий — запитати: «А чиє це життя я живу?» Визнати правду. Не те, що “все добре”, а те, що болить, страшно, хочеться — і не виходить.

Третій — повернути собі себе. Ті частини, які були відкинуті: силу, бажання, тіло, гнів, сексуальність, ніжність.

Четвертий — створити намір. Не план — а вектор. Куди я йду, навіщо, в якому стані? Дозволити собі мріяти без дозволу.

І головне — діяти не зі страху, а зі стану Любові. Бо лише вона створює реальність, яка не руйнується з часом.

Робити маленькі дії, які підкріплюють твоє нове «я». І якщо не вийшло — не знецінювати, а обійняти себе ще щільніше.

З чого розпочати?

З любові. Але не до інших. А до себе.

З того ранкового моменту, коли ти замість тривоги питаєш себе:

— Що зараз для мене добре?

— Де я себе зраджую, а де — слухаю?

Це може бути ковток теплої води з наміром, рух тіла з любов’ю, слово до дитини — без поспіху.

Розпочати варто з тіла. Воно завжди чесне.

Коли ми починаємо чути своє тіло — ми виходимо з голови, з минулих рішень, з маминих голосів. Особисто я намагаюся в системі займатися зранку спортом (або в парку, або біля моря), практикую йогу і обовʼязково масаж.

І тоді — з’являється простір.

А в просторі все можливо. Велике починається з малого. Але — справжнього.

Особливої поваги заслуговує і те, як прекрасно, мудро, з любовʼю ви відчуваєте материнство. Якою стала особисто для вас роль мами?

Я зовсім не ідеальна Мама, але дозволяю собі бути собою.

Моє Материнство змінювалося разом зі мною, дорослішала я, дорослішало й воно. Ставало зрілим, виваженим, усвідомленим. Діти - наші найбільші Вчителі у житті і старшим доводиться зустрічатися з молодими Мамами і надавати їм поступки, але ж з любовʼю.

Материнство — не роль, а посвята. Це духовна практика, що щодня вчить мене не контролювати, а довіряти. Не виховувати, а бути прикладом. Не нав’язувати, а створювати простір, де Душа дитини може розкриватися. Я не мама, яка «знає краще».

Я мама, яка вчиться бачити. І бути поруч — по-справжньому.

Для мене материнство — це зустріч з Душею. Не дитини — моєю.

Кожен день я дізнаюсь про себе більше, ніж за всі попередні роки.

Мама — це не тільки про “навчити” чи “захистити”. Це і про присутність.

Мама — це дзеркало. І водночас — фундамент.

Моі діти вчать мене бути в моменті, в теплі, в істинності.

І головне — довіряти собі, навіть коли світ каже інше.

Які цінності у вихованні є головними?

Цінності, які живуть у нашому домі — це:

• довіра (я не краща — я просто більша за зростом);

• щирість (не вдавай, що все добре — якщо болить);

• свобода (ти маєш право на своє «ні»);

• і Любов (не як нагорода, а як ґрунт, на якому росте все інше).

Прийняття, контакт, свобода бути собою. Діти не приходять до нас, щоб бути зручними. Вони — як дзеркала, що повертають нас до себе справжніх. І якщо ми хочемо дати їм гідне майбутнє — ми маємо навчитися бути живими у своєму теперішньому. Не ідеальними — а чесними. Не завжди сильними — але щирими.

Батьківські стосунки, у тому числі і ті, які є після розлучення - тема дуже глибока. У вашому житті співбатьківство займає важливу роль. Розкажіть, будь ласка, більше про власний досвід батьківства у тандемі.

Для мене співбатьківство — це насамперед про інтереси дітей. Я з великою повагою ставлюся до ролі Тані (колишньої дружини мого чоловіка) як мами Колі та Савви, і ми всі розуміємо: головне — щоб діти відчували любов і стабільність з обох боків.

Мені близька ідея, що після розлучення батьки можуть залишатися командою. Ми разом святкуємо важливі моменти, підтримуємо ініціативи одне одного, і діти бачать — між нами є взаємоповага.

Вірю, що саме це дає їм відчуття безпеки і впевненості, незалежно від того, як змінилися стосунки між дорослими.

Мені близька думка, що наш внутрішній стан стає дзеркалом і для фінансового благополуччя. Чи дійсно існує цей звʼязок?

Так, і це один із найсильніших зв’язків.

Гроші не люблять тривожності. Вони приходять туди, де є стан довіри, дії з любові, енергія творення.

Коли жінка в контакті з собою — вона притягує можливості, а не вибиває їх з життя.

Гроші — це про потік.

А потік не йде туди, де напруга, самозрада і вічна «боротьба».

Гроші — це не про математику, а про стан. Про дозвіл. Про самоцінність. Коли ми в безпеці всередині — реальність відповідає тим самим. Коли ми діємо з напруги або з відчаю — гроші тікають. Бо вони приходять на світло. На дякую. На радість. На ясність. На глибоке «я можу».

Чи мають вплив установки жінки на гроші?

Так, установки — це як айсберги в підсвідомості. Вони керують курсом, навіть якщо на поверхні ми «дуже стараємось».

Установка «я не гідна» або «багато — небезпечно» блокує рух. У моїй практиці ми не просто переписуємо ці установки — ми дихаємо в них Любов’ю. І вони втрачають силу.

Замість потоку — ми вибираємо виживання.

Тому важливо не просто «аффірмувати», а переосмислити глибоко:

— А чия це правда?

— А що я хочу обрати тепер?

І дати собі дозвіл. На більше. На гідне. На свої гроші — у своїх руках.

Пропоную зараз уявити, що ми з вами знаходимось десь на березі моря …І у нас є багато листівок, які ми відправимо кожній жінці на планеті. Яке б послання ви написали?

«Ти не мусиш нічого доводити. Ти вже цінна.

Усі відповіді — в тобі.

Навіть якщо болить, навіть якщо здається, що запізно —

Ти можеш почати заново.

І цього разу — із любові до себе, а не з бажання врятувати інших.»

Instagram. Anna Malieieva

СПІВБАТЬКІВСТВО. COPARENTING

Підписатися