Ярина Левицька. Про крила незламності, мрії, любов до України і світло благодійності

«Я вірю, що жінка створена для того, щоб бути коханою і дарувати любов»

Жінка, яка з любові створює крила для кожного з нас. Ярина Левицька - President of Ukrainian Spirit by Yaryna Levytska …вона втілює новий вимір взаємопідтримки у важливій істині: «Крила незламності — це ми всі разом». Героїня проєкту «Жінка сучасності» на сторінках журналу BOMOND VIP fashion, у розмові про безумовні цінності поза часом.

Пані Ярино, нашу розмову хочу розпочати зі слів вдячності за вашу відданість, за внесок у підтримку України і наших неймовірних людей. Ваша душа стала справжнім символом любові до рідної землі. Проте, це дійсно непростий шлях. Що допомагає вам, що надихає? Що стало крилами незламності за спиною?

Вітаю вас. Щиро дякую за висловлену Вами вдячність! Ось саме такі слова та звернення і надихають мене. Знаєте, коли мене запитують, що є моїми крилами, я завжди думаю про людей. Про мою донечку, яка з гордістю дивиться на мене і каже: “Я теж хочу бути як ти.” Про друзів, які обіймають і промовляють, чи просто знайомих людей, які пишуть у повідомленнях: “Ти надихаєш.” Про наших воїнів, які посміхаються навіть крізь біль і кажуть: “Дякуємо за те, що не забуваєте, підтримуєте та допомагаєте».

Мене тримає, надихає та окрилює вдячність. Мене веде віра: віра в людей, в добро, в Перемогу. Мене надихає відчуття, що моя допомога є надією для одних, а для інших —порятунком. Те, що я роблю ніколи не було моєю роботою. Це — мій обраний шлях життя, моє сьогодення та відповідь на виклик часу. І знаєте, поки є ті, хто потребує підтримки, хто чекає, хто бореться — я не маю права зупинятися. Бо крила незламності, про які Ви запитували — це ми всі разом.

Особливої поваги заслуговує ваша роль, як Президента «Ukrainian Spirit by Yaryna Levytska». Які цінності стали фундаментом для створення благодійної організації?

Благодійна організація «Ukrainian Spirit by Yaryna Levytska» народилася не з розрахунку, а з внутрішньої потреби діяти, з сильного бажання допомагати. Спершу, коли почалося повномасштабне вторгнення — це була просто моя особиста ініціатива, підтримана моєю родиною, друзями, знайомими, мої руки, моя активність та дії, ночі без сну, моє серце й любов до України. А коли проєкти почали зростати, зокрема проєкт закупівлі адаптивних крісел колісних для гри в регбі для команди України в Invictus Games, Іграх Нескорених. Тому з’явилася необхідність створити щось більше. Так і виникла моя організація, якій трохи більше року. У травні ми відзначили першу річницю і водночас презентували нову гуманітарну ініціативу та проєкт — «Квадроцикли для евакуації поранених цивільних і військових для медичного підрозділу 53-ї бригади імені Володимира Мономаха».

Фундаментом організації стали цінності, якими живе моє серце та вся «я»: людяність, вдячність, гідність, доброта і віра в силу добра та взаємодопомоги. Наша місія — підтримувати тих, хто захищає країну, хто постраждав від війни фізично та психологічно,  хто потребує нашої допомоги. Ми допомагаємо ветеранам через реабілітацію і спорт, дітям-сиротам і біженцям — через опіку, нашим воїнам — через гуманітарні ініціативи, не забуваємо і про тварин, які так само страждають від війни.

Все, що ми робимо — з любов’ю до України і з глибокою повагою до кожного, хто бореться за неї.

Жінка у сучасному світі стала уособленням світла і беззаперечного натхнення. Попри усі можливі турбулентності, ми продовжуємо створювати, жити, любити, допомагати, бути матусею, бізнес-леді, світлом у темряві. Яким став ваш особистий секрет поєднувати безліч граней? Яким ви відчуваєте образ жінки сучасності?

Жінка сьогодні має особливий образ. Вона вміє бути ніжною і сильною водночас. Але перш за все, вона залишається справжньою жінкою. Не функція, не роль, не список обов’язків. А жінка — для любові, для підтримки, для тепла. Для мене жіночність починається з любові: до себе та до близьких. Я вірю, що жінка створена для того, щоб бути коханою і дарувати любов. Я вірю в те, що найперше наше покликання —  це бути жінкою для свого чоловіка, мамою для своєї дитини, берегинею родини. Звідси народжується материнство — найбільший дар, який змінює тебе назавжди і який тільки може дати Бог. Бути мамою — це не лише щастя, це ще й відповідальність, бо саме через дітей ми продовжуємо світ. Діти — це продовження наших мрій, цінностей, добра. Вони — наше майбутнє. 

Так, життя кидає виклики, і ми беремо на себе багато. Я — мама, я — засновниця та президент організації, я — волонтер, організатор, іноді навіть вантажник ящиків.  Але я не розділяю ці ролі. Це все — частини мене. Я живу тим, що роблю. Мені часто кажуть: як ти все встигаєш? Я не маю на це точного рецепта. Я просто живу тим, що роблю. Для мене моя діяльність — це не робота, а частина мого життя. Це поклик, який підтримують мої рідні, друзі та ті, хто вірить у мене. Я не розділяю себе на ролі — жінка, мама, президент організації. Усе це — я. І коли ти справжня в кожному з цих проявів, тоді знаходиш гармонію.

Секрет поєднання безліч граней — у балансі до себе в різних відношеннях. Жінка сучасності: не ідеальна, але жива, втомлена, але щаслива. І коли дитина засинає в обіймах, вона продовжує працювати над черговим проєктом для наших захисників чи організацією заходу для українців діаспори. І власне в такій боротьбі є вся суть її незламності. 

Часом слова мають дійсно невимовно велику силу. Якби просто зараз вас почула кожна жінка, кожна українка, де б вона не була. Які б слова ви хотіли сказати?

Мої дорогі жінки, мої українки…Якби я могла зараз обійняти кожну з вас — я б обійняла.

Хочу сказати найголовніше: де б ви зараз не були — вірте в себе. Навіть тоді, коли важко, коли сльози на очах, коли здається, що сили закінчились.

У нас із вами є щось особливе — внутрішня жіноча сила. Ми вміємо любити, берегти, чекати, підтримувати. Через нас проходить біль, але саме з нас починається життя, любов, віра та надія.

Кожна з нас — сильна, навіть коли плаче. Кожна з нас — важлива, навіть коли мовчить. І кожна з нас — вже робить щось велике, навіть якщо просто варить борщ чи пригортає дитину до себе. Кожна з нас — уже переможниця. Тому просто пам’ятайте: ви можете більше, ніж вам здається.

Тож тримаймось. Бо ми — жінки України. А це вже велика сила.

Знаю, що ви, як і багато наших прекрасних людей, мрієте повернутись додому. Ці мрії зігрівають і дарують віру у краще, навіть, якщо мова йде про щось незначне, але таке рідне серцю. Що перше плануєте зробити, коли закінчиться війна?

Повернутися до батьків, які завжди обіймають мене як маленьку. Я дуже хочу бути з ними не лише декілька днів, які проводжу під час кожної своєї поїздки — не на відстані, не в телефоні, а поруч сидіти безтурботно на кухні чи під горіхом біля хати, пити чай, говорити про просте… Просто бути поруч і не говорити про війну, а про буденні справи. Саме в розлуці починаєш розуміти, як швидко летить життя і як важливо бути поруч з тими, кого любиш. Хочу повернутися до нашого дому в Києві, який досі чекає нас — недобудоване гніздечко, де все зупинилось у мить вторгнення.

Мрію зібрати всіх друзів, які розлетілися світом, але хто, як і я, зберігають Україну в серці. Зібрати тих, хто залишився на рідній землі і тих, хто повернеться додому з-за кордону, обійняти кожного, згадати і подякувати — за віру, за боротьбу, за шлях, який ми пройшли разом.

І ще дуже хочеться, щоб моя справа жила і в Україні,  хочу частину своєї діяльності перенести в Україну. Щоб фонд продовжував жити не тільки за океаном, а й тут, вдома, щоб мав своє маленьке місце в Україні, де ми б могли творити добрі справи разом. Бо найбільше бажання — це бути корисною на своїй землі, серед своїх людей. А попереду дуже багато роботи, попереду нам потрібно всім творити нові історію — історію відбудови.

І знаєте, я вірю: цей день обов’язково настане.

Підписатися