Олена Сіряченко: «Увага — це найцінніший ресурс людини. Куди спрямована увага, туди тече й життєва сила»
Ми звикли думати, що життя змінюється тоді, коли змінюються обставини. Коли стає більше часу, грошей, свободи, підтримки. Але, можливо, найважливіші зміни починаються значно раніше — у той момент, коли людина перестає відкладати власне життя на потім і вперше по-справжньому помічає, куди спрямована її увага. Саме про цю невидиму роботу над собою, силу теперішнього, внутрішню тишу, інтуїцію та здатність вийти за межі звичних сценаріїв говоримо з Оленою Сіряченко — дослідницею свідомості, засновницею простору «Цілісність» та авторкою методики роботи зі станом. У великому інтерв’ю для BOMOND VIP Fashion пані Олена розповідає про те, чому найбільше виснажує не зовнішній світ, а безперервний внутрішній діалог, як повернути собі власну увагу, навчитися чути себе серед чужих очікувань і зрозуміти, що іноді здійсненню мрії заважає далеко не відсутність можливостей.
Пані Олено, під час нашого першого інтервʼю ви сказали фразу, яка стала лейтмотивом редакційного матеріалу: «Ти — творець своєї реальності». Сьогодні, повертаючись до цієї думки, мені хочеться подивитися на неї крізь призму часу. Як перестати покладати надії на зовнішні обставини, «кращі часи» і усвідомити власну роль у формуванні реальності?
Мені здається, одна з найбільших ілюзій людини — віра в те, що життя почнеться трохи пізніше. Коли зміниться країна, коли з’являться гроші, коли діти виростуть, коли хтось дозволить або підтримає.
Але життя завжди відбувається тільки зараз.
Ми не можемо створити нову реальність із постійного очікування. Ми створюємо її своїми щоденними рішеннями, думками, станом і тим, куди спрямовуємо увагу.
Коли людина перестає чекати, що її врятують обставини, і починає запитувати себе: «Що сьогодні залежить від мене?», саме тоді починаються справжні зміни.
Творець своєї реальності — це не той, хто все контролює. Це той, хто бере відповідальність за свій внутрішній світ, адже саме він згодом стає зовнішньою реальністю.
Ми часто говоримо про увагу як одну з найцінніших внутрішніх валют людини. Як зрозуміти, що ми роками вкладаємо свою енергію не туди, де народжується розвиток, а туди, де лише підтримується звичний сценарій життя?
Є дуже простий показник.
Подивіться, про що ви думаєте більшу частину дня.
Якщо більшість ваших думок — це страхи, образи, переживання, чужі оцінки, нескінченне прокручування минулого або тривога про майбутнє, саме туди йде вся ваша енергія.
Увага — це найцінніший ресурс людини. Куди спрямована увага, туди тече й життєва сила.
Ми часто думаємо, що нас виснажує робота чи обставини. Насправді найбільше виснажує постійний внутрішній діалог.
Коли людина повертає увагу в теперішній момент, у своє тіло, у реальне життя, вона буквально повертає собі власну силу.
Багатьом знайоме відчуття, ніби життя рухається по колу: повторюються схожі ситуації, ті самі емоційні реакції. Чому, на вашу думку, людина іноді опиняється всередині таких циклів минулого і що допомагає побачити причини, а не лише наслідки того, що відбувається?
Тому що ми не проживаємо старий досвід — ми носимо його із собою.
Людина може змінити роботу, місто, партнера, але якщо всередині залишився той самий спосіб реагувати, життя дуже швидко створить схожі обставини.
Реальність не карає нас. Вона показує те, що ще потребує нашої уваги.
Коли ми перестаємо боротися з наслідками і починаємо чесно дивитися всередину себе, ми бачимо не лише ситуацію, а й той стан, з якого її створили.
І саме тоді цикл може завершитися.
Нерідко люди плутають інтуїцію зі страхом, бажаннями або тривогою. Як навчитися розпізнавати власний внутрішній голос серед численних зовнішніх впливів, очікувань і нав’язаних сценаріїв?
Інтуїція майже ніколи не кричить.
Вона дуже тиха.
Страх завжди поспішає, лякає, змушує негайно діяти або, навпаки, завмирає.
Інтуїція приносить відчуття внутрішньої ясності навіть тоді, коли рішення непросте.
Щоб її почути, потрібно хоча б ненадовго перестати слухати шум навколо.
Я завжди кажу своїм учням: навчіться бути присутніми. Бо коли всередині багато думок, людина чує лише свій розум. А коли з’являється тиша, стає чутно себе справжнього.
У сучасному світі особливо гостро відчувається прагнення контролювати майбутнє. Водночас ви говорите про силу теперішнього моменту. Як знайти баланс між бажанням планувати своє життя і вмінням залишатися присутнім у власному «сьогодні»?
Я не проти планів.
Планувати — це природно.
Але дуже важливо не почати жити виключно заради майбутнього.
Можна поставити ціль, визначити напрямок і при цьому не втратити сьогоднішній день.
Бо саме сьогодні ми приймаємо рішення, які й створюють наше завтра.
Коли людина повністю присутня в моменті, вона діє набагато ефективніше, ніж тоді, коли подумки вже живе в майбутньому або постійно повертається в минуле.
Ми звикли говорити про фінансові цілі, але значно рідше — про внутрішню готовність їх прийняти. Як перестати діяти зі страху втратити і почати діяти з усвідомлення власної цінності?
Гроші дуже тонко відображають наш внутрішній стан.
Якщо людина постійно боїться втратити, вона починає ухвалювати рішення саме зі страху.
А страх майже завжди звужує можливості.
Коли ж людина починає відчувати власну цінність не через цифри на рахунку, а через те, ким вона є, змінюється якість її вибору.
Вона вже не хапається за будь-яку можливість. Вона обирає те, що відповідає їй.
І дуже часто саме після цього починають змінюватися й фінансові результати.
Багато людей роками відкладають свої великі мрії, пояснюючи це обставинами, нестачею часу або невдалим моментом. На вашу думку, що насправді стоїть за звичкою переносити власне життя «на потім» і чому інколи людині буває складніше дозволити собі бажане, ніж докладати зусиль для його досягнення?
Я думаю, що найчастіше людина відкладає не мрію.
Вона відкладає зустріч із собою.
Бо коли мрія здійсниться, вже не залишиться виправдань.
Доведеться жити тим життям, про яке так довго говорив.
Іноді це навіть страшніше, ніж залишатися в звичному.
Дозволити собі бути щасливим, успішним, коханим або реалізованим — для багатьох виявляється складніше, ніж роками боротися за це.
Тому справжня внутрішня робота починається не з питання: «Як цього досягти?», а з питання: «Чи справді я дозволяю собі це мати?»
Саме відповідь на це запитання дуже часто змінює все життя.
