Катрін Кашурт: «Зараз або ніколи: сміливість створювати власну реальність»
Катрін Кашурт — психологиня, жіноча коучиня з 16-річним професійним досвідом і авторка методу «High-Value Feminine State», заснованого на аналітичній психології Карла Густава Юнга. У центрі її роботи — переконання, внутрішні стани та ідентичність жінки, а також те, як ставлення до самої себе визначає її вибір, особисті кордони й якість життя.
Звичний життєвий сценарій може здаватися бездоганним зовні, навіть коли вже не відображає того, ким людина стала насправді. Усвідомлення цієї невідповідності — перший крок. Наступний потребує значно більшого: переосмислення власних переконань, відмови від необхідності відповідати чужим очікуванням і готовності брати відповідальність за рішення, що змінюють усталений порядок речей.
В інтерв’ю для BOMOND VIP Катрін Кашурт розмірковує про те, як формується внутрішня стійкість, чому особисті кордони починаються з усвідомлення власної цінності та що допомагає жінці вийти за межі страху й зовнішніх очікувань. Вона також розповідає про свою першу книгу Now or Never, присвячену глибокому шляху повернення до себе — відкриттю власної сутності, прихованої під нашаруваннями успадкованих переконань, страхів і соціальних ролей. Поєднуючи психологію, наукові дослідження людського мозку та особистий досвід, авторка досліджує, як внутрішні стани впливають на наші рішення, як формується нова ідентичність і чому справжня трансформація потребує не лише самоусвідомлення, а й свідомих дій.
Ваше життя не потребує чиєїсь згоди. Воно потребує рішення, за яке ви готові взяти відповідальність. Саме ця думка проходить крізь усю розмову з Катрін Кашурт — жінкою, яка після переїзду до Сполучених Штатів зуміла побудувати успішне життя й кар’єру та присвятила свою професійну місію допомозі іншим жінкам у розкритті власного потенціалу й створенні життя за власними правилами.
І, можливо, саме в цьому полягає найсильніше послання книги Now or Never: повернення до себе — це не спроба знову стати тією, ким ви колись були. Це сміливість стати тією, ким ви свідомо обираєте бути.
Пані Катрін, переїзд до США часто стає не лише зміною країни, а необхідністю заново визначити власні можливості й майбутнє. Коли звичні опори зникають, стає зрозуміло, на що людина справді може розраховувати. Яке рішення стало для Вас початком нового життя і що Ви більше не хотіли залишати частиною старого?
Я переконана, що імміграція — це завжди значно більше, ніж зміна країни. Це серйозне психологічне випробування, яке часто супроводжується втратою звичної ідентичності та необхідністю сформувати нову. Адже змінюється не лише світ навколо тебе, а й твоє уявлення про себе в цьому світі.
У 24 роки я прийняла рішення переїхати до США. І саме це рішення стало першим кроком до мого нового життя. Америка завжди була моєю мрією, проте її здійснення виявилося початком непростої внутрішньої трансформації. Перші пів року були емоційно складними: моя родина залишилася в Україні, а мені доводилося адаптуватися до нового суспільства, культури та знаходити своє місце в абсолютно незнайомому середовищі.
Але я мала те, що неможливо залишити на кордоні, — своє мислення. Понад десять років занять шахами на професійному рівні сформували в мені сильний mindset: здатність мислити стратегічно, приймати рішення в умовах невизначеності та довіряти власній інтуїції.
Мені дуже близька думка Віктора Франкла: у людини можна відібрати майже все, окрім свободи обирати власне ставлення до обставин. Саме тому я переконана, що розвиток власного мислення — одна з найважливіших інвестицій, яку може зробити людина. Адже саме наше мислення значною мірою визначає те, як ми сприймаємо світ, які можливості помічаємо та які рішення ухвалюємо. Про цей взаємозв’язок між внутрішнім станом людини та реальністю, яку вона створює, я детальніше розповідаю у своїй книзі Now or Never.
І якщо говорити про те, що я вирішила залишити в минулому, — це переконання, що моє майбутнє має визначатися обставинами мого минулого. Я усвідомила, що наш досвід формує нас, але не повинен обмежувати наші можливості. Моє минуле — частина моєї історії, але не межа мого майбутнього.
І саме це усвідомлення стало для мене початком справжньої внутрішньої свободи: розуміння того, що ми не завжди можемо обирати обставини, в яких опиняємося, але можемо обирати, ким стаємо у відповідь на них.
За 16 років психологічної практики Ви працювали з жінками з різними історіями, але, мабуть, не раз бачили, як зовнішньо благополучне життя перестає приносити внутрішнє задоволення. Що найчастіше утримує жінку в реальності, яка їй уже не відповідає: страх змін, звичка до певної ролі чи уявлення про те, якою вона повинна бути?
Те, що ви зараз описуєте, у психології можна назвати внутрішнім конфліктом. Коли, з одного боку, жінка прагне змін, а з іншого — боїться їх. І найцікавіше, що за цим протиріччям стоять не лише психологічні переконання, а й певні біологічні механізми.
Наш мозок не завжди оцінює реальність за принципом «добре чи погано». Дуже часто він орієнтується на інший критерій — «знайоме чи незнайоме». Те, до чого ми звикли, зокрема наша ідентичність, моделі поведінки, переконання та навіть незадовільні життєві обставини, може сприйматися як більш передбачуване, а отже, суб’єктивно безпечніше. Навіть якщо насправді це далеко не так.
І навпаки, усе нове, навіть якщо йдеться про бажані зміни — створити щасливі стосунки, вийти заміж, масштабувати бізнес чи реалізувати власний потенціал, — може супроводжуватися тривогою. Адже невизначеність іноді активує нашу природну захисну реакцію, відому як fight, flight or freeze — «бий, біжи або завмри».
І тоді ми спостерігаємо цікавий парадокс. Одна жінка тікає від можливостей, про які сама мріяла: відкладає рішення, знаходить причини не діяти. Інша завмирає — роками залишається на тому самому місці, хоча внутрішньо вже готова до змін. А третя починає боротися: із собою, з обставинами, з близькими людьми, іноді перетворюючи власне прагнення до щастя на постійну внутрішню боротьбу.
І тут важливо усвідомити: не все, що здається нам безпечним, насправді є для нас добрим. І не все, що викликає страх, становить реальну загрозу.
Саме тому в роботі з жінками я приділяю особливу увагу їхнім переконанням, внутрішньому стану та ідентичності. Адже справжні зміни починаються не лише з нових дій, а й зі здатності перестати сприймати незнайоме як небезпечне.
І, мабуть, найважливіше запитання, яке варто поставити собі в такі моменти: «Я залишаюся тут, тому що це справді мій вибір, чи тому, що боюся стати тією, ким насправді хочу бути?»
Ви створили власний метод «дорогого жіночого стану» на основі аналітичної психології Карла Густава Юнга. Що стоїть за цим поняттям у реальному житті? За якими рішеннями, особистими межами та ставленням до себе можна розпізнати жінку, яка більше не готова зменшувати власні амбіції, аби відповідати чужим очікуванням?
Я переконана, що спокій — це розкіш нового часу. І йдеться не про відсутність проблем, емоцій чи життєвих викликів. Йдеться про внутрішній стан, у якому жінка перестає бути заручницею зовнішніх обставин і власних автоматичних реакцій.
У своїй практиці я поєдную принципи аналітичної психології Карла Густава Юнга, провокативний підхід, коучинг та власні авторські техніки. У центрі моєї роботи — внутрішній стан жінки, її переконання, несвідомі моделі поведінки та ідентичність. Адже недостатньо лише усвідомити, чому ми діємо певним чином. Важливо навчитися обирати іншу реакцію, інше рішення і, зрештою, формувати новий спосіб бути собою.
Тут особливо цікаве поняття нейропластичності — здатності мозку змінюватися під впливом досвіду та навчання. Коли ми систематично працюємо зі своїми переконаннями, емоційними реакціями та поведінкою, ми створюємо умови для формування нових звичок мислення й реагування. Саме так поступово змінюється не лише те, що ми робимо, а й наше уявлення про те, ким ми є.
Наведу простий приклад. Уявімо жінку, яка звикла погоджуватися на те, що їй не підходить, лише щоб уникнути конфлікту чи не втратити чиєсь схвалення. Її автоматична реакція — сказати «так», навіть коли всередині вона відчуває «ні». Але коли жінка розвиває внутрішню стійкість, між зовнішнім подразником і її реакцією з’являється простір для усвідомленого вибору. І замість звичного сценарію вона може спокійно сказати «ні» — без агресії, почуття провини чи потреби виправдовуватися.
Для мене саме в цьому і проявляється справжня внутрішня розкіш. Не в тому, щоб контролювати світ навколо себе, а в здатності залишатися в контакті із собою, навіть коли цей світ непередбачуваний.
Жінка, яка перебуває в такому стані, не обов’язково говорить голосніше, вимагає більше чи намагається комусь щось довести. Вона просто більше не приймає рішень виключно зі страху, потреби у схваленні або за звичкою. Вона вчиться діяти з внутрішнього спокою, поваги до себе та усвідомлення власних цінностей.
Адже справжня сила жінки — не в тому, щоб завжди бути сильною. А в тому, щоб мати внутрішню свободу обирати те, що відповідає її справжнім бажанням, мріям і цілям.
Ми не можемо обирати всі обставини, але можемо переглядати рішення, які визначають наше подальше життя. Де, на Вашу думку, проходить межа між прийняттям реальності та пасивною згодою з нею? І як зрозуміти, що настав час змінювати обставини, а не шукати чергове пояснення, чому вони не змінюються?
Я проти того, щоб у будь-якому сенсі боротися з реальністю. Адже боротьба з тим, що вже відбувається, часто лише посилює наш внутрішній опір і забирає енергію, яку ми могли б спрямувати на зміни.
Я переконана, що шлях до внутрішнього спокою починається з прийняття реальності такою, якою вона є для нас у цей момент. Якщо мені боляче — значить, мені боляче. Якщо я відчуваю радість — я дозволяю собі її проживати. Якщо щось у моєму житті більше не приносить задоволення, я не намагаюся переконати себе у протилежному.
І тут ми підходимо до одного з найважливіших принципів моєї філософії — чесності із собою.
Перш ніж змінювати своє життя, варто поставити собі дуже просте, але водночас глибоке запитання: «Чи справді мені добре в тій реальності, у якій я зараз живу?»
Не з погляду очікувань суспільства, родини чи уявлень про те, як «правильно». А з позиції власних відчуттів, цінностей і справжніх бажань.
Саме з цієї чесності народжується подальша стратегія. Чого я насправді хочу? Що в моєму житті перестало працювати? На що я можу вплинути? І який наступний крок я готова зробити?
У своїй роботі з жінками, як і у книзі Now or Never, я багато уваги приділяю поєднанню двох, на перший погляд, протилежних станів: прийняття та авторської позиції.
Прийняття — це не капітуляція перед обставинами. Це відмова витрачати енергію на заперечення того, що вже є. А авторська позиція — це усвідомлення власної здатності впливати на те, що буде далі.
Для мене справжня внутрішня свобода народжується саме на перетині цих двох станів. Коли я можу сказати: «Так, сьогодні моя реальність виглядає саме так. Я визнаю це. Але це не означає, що вона має залишатися такою завтра».
І саме тут проходить межа між прийняттям і пасивністю. Прийняття дозволяє нам побачити реальність без ілюзій, а усвідомлений вибір — почати її змінювати.
Страх помилки, потреба у схваленні, звичка ставити чужі очікування вище за власні бажання можуть роками відкладати життя, якого людина насправді прагне. Який крок допомагає перейти від розуміння необхідності змін до реального рішення?
Я переконана, що якісна психотерапія — один із найцінніших інструментів пізнання себе. Вона допомагає глибше зрозуміти власні потреби, цінності, особливості особистості, те, як наша нервова система реагує на стрес, як формуються наші переконання та чому ми знову й знову відтворюємо певні сценарії поведінки. А головне — створює можливість поступово змінювати ті внутрішні установки, які більше не відповідають тому, ким ми хочемо бути.
Але є дещо, без чого, на мою думку, неможлива справжня трансформація. Це радикальна чесність із собою.
Ми часто думаємо, що боїмося змін. Але іноді найбільше нас лякає необхідність зустрітися з власними почуттями, визнати незручну правду або зробити вибір, який може не сподобатися іншим.
Наприклад, жінка роками уникає важливої розмови, тому що боїться конфлікту. Вона пригнічує свої емоції, переконує себе, що зараз не найкращий момент, і продовжує жити у звичному сценарії. У короткостроковій перспективі уникнення приносить полегшення. Але в довгостроковій — може лише зміцнювати страх і віддаляти її від життя, якого вона насправді прагне.
У своїй книзі Now or Never я багато говорю про те, що усвідомлення саме по собі ще не створює змін. Між розумінням і новою реальністю завжди є дія. І вона не обов’язково має бути масштабною. Іноді це одна чесна розмова, одне встановлене особисте обмеження, одне рішення, яке ми більше не відкладаємо.
Ми не завжди можемо дочекатися моменту, коли страх зникне. Але можемо навчитися діяти, не дозволяючи страху ухвалювати рішення замість нас.
Саме тому я пропоную жінкам починати не із запитання «Як мені перестати боятися?», а з іншого: «Який вибір я зробила б сьогодні, якби керувалася не страхом, а власними цінностями?»
І після цього — зробити хоча б один конкретний крок у цьому напрямку.
Адже нова ідентичність формується не лише через те, що ми про себе усвідомлюємо, а й через рішення, які починаємо приймати, та дії, які поступово стають нашою новою нормою.
Зрештою, життя змінюється не в той момент, коли ми перестаємо боятися, а в той, коли перестаємо дозволяти страху визначати наше майбутнє.
Ви завершуєте роботу над першою англомовною книгою. Це неймовірно надихає! Яку ідею Ви вважаєте центральною для цієї книги і з яким новим поглядом на власне життя хотіли б залишити читачку після прочитання останньої сторінки?
Центральна ідея моєї книги Now or Never — це повернення до себе. До тієї частини себе, яка часто губиться серед чужих очікувань, засвоєних переконань, страхів і соціальних ролей.
Я переконана, що ми не просто сприймаємо реальність — ми беремо участь у її створенні. Наші думки, переконання, емоції, фізіологічний стан і спосіб сприйняття світу впливають на рішення, які ми ухвалюємо, дії, які обираємо, і, зрештою, на життя, яке будуємо.
У цій книзі я поєдную психологію, наукові знання про роботу мозку та власний життєвий досвід, щоб показати: трансформація починається не лише зі зміни зовнішніх обставин, а насамперед зі зміни наших внутрішніх моделей. Коли ми починаємо усвідомлювати, що саме керує нашими реакціями та вибором, у нас з’являється можливість поступово формувати нову ідентичність — ту, яка відповідає нашим справжнім цінностям, бажанням і потенціалу.
Але для мене було принципово важливо, щоб ця книга не залишилася лише інтелектуальним досвідом. Я хочу, щоб вона надихала на дію. Щоб після останньої сторінки читачка не просто краще розуміла себе, а наважилася зробити вибір, який, можливо, відкладала роками.
І тут є один важливий парадокс: повернення до себе — це не повернення до тієї, ким ти була раніше. Це можливість нарешті стати тією, ким ти свідомо обираєш бути.
Саме тому книга має назву Now or Never. Адже ми можемо нескінченно чекати ідеального моменту, щоб почати жити по-справжньому. Але цей момент не обов’язково настане сам собою.
І якщо після прочитання книги в серці читачки залишиться одне запитання, я хочу, щоб воно звучало так:
«Чи готова ти нарешті повернутися до себе? Адже час — зараз або ніколи»
Ваше прагнення допомагати жінкам розкривати потенціал і ставати головними героїнями власного життя - на вагу золота. Що жінці варто перестати чекати від обставин, близьких людей чи самої себе, щоб нарешті почати діяти відповідно до власних бажань і можливостей?
Насамперед я б запропонувала жінкам взагалі перестати чекати. Чекати ідеального моменту, схвалення інших, певних обставин чи навіть тієї версії себе, яка нарешті буде достатньо готовою, впевненою або успішною, щоб дозволити собі насолоджуватися життям.
Я переконана, що одна з найважливіших навичок сучасної жінки — навчитися розслаблятися, отримувати задоволення від себе, від свого життя та від самого процесу його проживання. Не колись, коли все складеться ідеально, а вже зараз.
Адже що більше ми прив’язуємо своє щастя до конкретних очікувань, то більше ризикуємо відчути розчарування, коли реальність не відповідає нашим уявленням. І непомітно для себе можемо перетворити життя на нескінченну гонитву за наступним результатом.
У своїй роботі я часто звертаю увагу жінок на різницю між двома внутрішніми станами, які англійською можна описати як chasing та receiving. Перший — це постійне прагнення наздогнати, заслужити, довести, отримати. Другий — це внутрішня відкритість до життя, здатність помічати можливості, приймати хороше, насолоджуватися процесом і водночас залишатися активною учасницею власної реальності.
І тут я хочу підкреслити: я зовсім не закликаю до бездіяльності. Навпаки, я глибоко вірю в силу усвідомлених дій. Але важливо не лише те, що ми робимо, а й те, з якого внутрішнього стану ми діємо.
Коли жінка перестає жити в постійному очікуванні й напрузі, коли вона дозволяє собі бути щасливою вже сьогодні, змінюється її ставлення до себе, людей і можливостей. Вона стає більш відкритою, природною, впевненою. І в цьому стані з’являється особлива привабливість — не як спроба комусь сподобатися, а як результат внутрішньої гармонії. Вона ніби стає магнітом для нових знайомств, ідей та можливостей, адже починає помічати те, повз що раніше могла проходити, зосереджена лише на бажаному результаті.
Для мене справжня жіноча сила — це вміння поєднувати амбіції з легкістю, рішучість із внутрішнім спокоєм, а прагнення до більшого — зі щирим задоволенням від того, що вже є.
Не потрібно відкладати щастя до моменту, коли здійсняться всі твої мрії. Навчися насолоджуватися життям, поки ти їх втілюєш.
Адже життя — це не лише те, чого ми досягаємо. Це ще й те, як ми почуваємося на шляху до своїх мрій.
«Зараз або ніколи» - формула, яка не залишає багато місця для нескінченного відкладання. Яким Ви бачите наступний етап власного життя та професійної місії? Які ідеї Ви хочете перетворити на конкретні проєкти, щоб Ваш метод, книга й досвід допомогли більшій кількості жінок створювати життя за власними правилами?
Знаєте, одна з найважливіших частин моєї місії — нагадувати кожній жінці одну просту, але надзвичайно важливу істину: «З тобою все гаразд. Тобі не потрібно ставати кимось іншим, щоб бути гідною любові, щастя та життя, про яке ти мрієш».
Навіть якщо ти не відповідаєш чиїмось очікуванням. Навіть якщо твій шлях відрізняється від загальноприйнятого. Навіть якщо колись ти повірила, що з тобою щось не так.
Я хочу, щоб жінки перестали витрачати своє життя на спроби заслужити право бути собою.
І саме навколо цієї філософії я бачу наступний етап своєї професійної місії. Моя книга Now or Never — лише початок. Я мрію створити цілу екосистему знань, освітніх програм, міжнародних проєктів і спільнот, а також підготувати нове покоління спеціалістів, які зможуть передавати цей підхід далі, допомагаючи десяткам тисяч жінок відкривати власний потенціал, формувати нову ідентичність і створювати життя, яке справді їм відповідає.
Але моя найбільша мрія — не просто допомогти жінкам досягати більшого. Я хочу, щоб через свій внутрішній стан вони приносили у світ більше спокою, гармонії, краси, любові та свободи. Адже коли змінюється внутрішній світ однієї людини, це неминуче відображається на її стосунках, родині, оточенні. І саме так, я вірю, великі зміни починаються з маленьких, але глибоких особистих трансформацій.
Іноді до мене приходить один дуже особливий образ мого майбутнього.
Мені 96 років. Я відчуваю, що моя подорож на цій землі наближається до завершення. Мені трохи сумно від усвідомлення, що одного дня доведеться попрощатися з цим прекрасним життям. Але водночас у моїй душі панує неймовірний спокій.
Я готуюся до презентації своєї чергової книги. Можливо, останньої. До останньої зустрічі з людьми, для яких я писала, працювала, навчалася, створювала.
І ось я виходжу на сцену.
Переді мною — величезна зала. Тисячі людей. Я дивлюся в їхні очі, відчуваю їхню енергію і раптом розумію: усе було недаремно.
Кожна складність, кожен ризик, кожне рішення, кожен момент, коли я обирала йти вперед, навіть не знаючи, що чекає попереду.
І, можливо, найбільшим досягненням мого життя будуть не написані книги, не створені проєкти й навіть не кількість людей, до яких вдалося достукатися.
А усвідомлення того, що завдяки моїй роботі хтось одного дня повірив у себе. Хтось наважився почати спочатку. Хтось перестав боятися бути собою. А хтось нарешті дозволив собі бути щасливим.
І якщо одного дня я зможу озирнутися на своє життя з таким відчуттям, я знатиму, що прожила його не даремно.
Саме таку спадщину я хочу залишити після себе. Не лише книги чи методи, а філософію життя, яка продовжуватиме жити в людях навіть тоді, коли мене вже не буде.
І знаєте, що найважливіше?
Мені не потрібно чекати 96 років, щоб відчути сенс цього шляху. Я відчуваю його вже сьогодні.
Тому що життя, про яке ми мріємо, не починається колись у майбутньому. Воно починається в ту мить, коли ми нарешті наважуємося обрати себе.
І якщо зараз ці слова читає жінка, яка все ще чекає дозволу почати жити власним життям, я хочу сказати їй:
«Тобі не потрібно більше чекати. Ти вже маєш право бути собою. Ти вже маєш право бути щасливою. І твоє життя не почнеться потім. Воно відбувається просто зараз.
Тож, якщо не зараз — то коли? Якщо не ти — то хто?
The time is now or never».
INSTAGRAM @blog_kashurt
