“Жити з натхненням”, - слова, з яких розпочалось знайомство редакції журналу BOMOND VIP fashion і чарівної героїні нової DIGITAL cover - Олени Щеннікової.
Ми говорили за чашкою чаю …Про нову главу життя, про його прекрасні розділи і улюблені сюжети, про темряву і світло, про віру і про любов, яку не виміряти часом і непідробне бажання цінувати себе у головній ролі власного сценарію.
“Для мене це як внутрішній компас, що допомагає не втрачати себе серед щоденних справ. Я знаходжу натхнення в простих речах: у смачному чаї, у яскравих кольорах осіннього листя або в тихих вечорах, проведених с донькою. Я стараюся помічати всі ці моменти, які додають кольору в буденність. Чи то сміх дітей у парку, чи звуки дощу за вікном — вони нагадують мені, що життя сповнене дрібниць, які варто цінувати. Саме ці моменти надихають мене творити і рухатися вперед, залишаючись в гармонії з собою. Це відчуття допомагає мені залишатися на плаву і триматися в самих складних життєвих обставинах.”
Жінки сучасності надихають. Багато ролей, ритм життя, який часом божевільний і водночас прекрасний. І таке вже звичне “встигнути все”. Як особисто ви все встигаєте? Які ролі у собі поєднуєте?
Я нічого не встигаю.
Час мчить, і ось мені вже 51 рік — друга половина століття мого життя. Раніше я намагалася бути ідеальною мамою, успішною працівницею та дружиною, що завжди все встигає. Це нагадувало біг на місці, адже за досягненнями я забувала про себе. Тепер, коли мої діти підросли, я можу озирнутися назад і побачити, що досягла багато, але найголовніше — я виростила прекрасних дітей.
Зараз настав час зупинитися і запитати себе: чого ж я насправді хочу? Відповідь стала очевидною: я хочу жити! Не просто існувати в рутині, а насолоджуватися кожним днем. Вчуся цінувати маленькі моменти — від ранкової кави до тихих вечорів, проведених у мріях.
У цій новій главі мого життя я прагну не лише жити, а й любити. Я хочу відчувати, що живу на повну: відчувати тепло близьких, ділитися емоціями і не боятися відкриватися світу. У другій половині свого століття я зрозуміла, що справжня мета — це не лише досягнення, а й гармонія … Я вчуся слухати своє серце, дбати про свої бажання і потреби. Це мій шлях до наповненого життя, де любов і радість — на першому місці.
Якби у вас просто зараз була можливість сказати щось, що почує кожна жінка. Що б ви сказали?
“Вірте в себе”.
Часто ми піддаємося сумнівам, слухаємо голоси оточуючих і забуваємо, наскільки ми сильні і незамінні. Кожна з нас має унікальний шлях, свої мрії та прагнення, і ніхто, крім нас, не може їх реалізувати. Не бійтеся виявляти свої почуття і висловлювати думки. Ваш голос важливий, і ваша історія має значення.
Дозвольте собі помилятися, вчіться на своїх помилках і пам’ятайте: досконалості не існує. Ви прекрасні такі, якими є, з усіма своїми недоліками і переживаннями.
Цінуйте свою жіночність, вашу чутливість і силу.
Пам’ятайте, що підтримка інших жінок — це потужний інструмент. Разом ми можемо досягти набагато більше. Тому не соромтеся ділитися своїми досягненнями і підтримувати інших. Коли ми об’єднуємося, ми стаємо ще сильнішими.
У кінці кінців, життя — це подорож, і не бійтеся бути справжніми на цьому шляху. Ви заслуговуєте на любов, щастя і успіх у всьому, що робите.
“Я зрозуміла, що моє справжнє покликання полягає в створенні простору, наповненого не лише естетикою, але й комфортом для душі.”
Моя кар’єра завжди була захоплюючою подорожжю, в якій я об’єднувала управлінські навички та творчість. Я починала свій шлях, створюючи команди і реалізуючи проєкти.
Однак життя здатне дивувати, і початок війни став для мене моментом глибокого переосмислення. Коли звичні стіни моєї реальності почали зникати, я зрозуміла, що час зупинитися і заглянути вглиб себе. Війна стала каталізатором змін, що розкрили мої справжні потреби і бажання.
Під час цього процесу я натрапила на реставрацію меблів — унікальний і заспокійливий досвід. Коли я поринаю в роботу, слухаючи музику чи французькі аудіоуроки, я відчуваю, як моє серце наповнюється спокоєм.
Цей творчий процес не лише відволікає, а й надихає. Я відкрила для себе жіночу енергію, яка була пригнічена в світі управлінських обов’язків.
Я вірю, що, незважаючи на всі труднощі, я зможу повернутися до світу дизайну, створюючи простори, які дарують радість та натхнення людям.
Ми живемо у час великої турбулентності, коли світло і темрява часом стирають межу. Яким є ваш особистий секрет збереження відчуття любові і вдячності.
Чесно кажучи, я не знаю, як знайти світло, коли навколо стільки темряви. Як можна говорити про надію матері, яка втратила дитину, чи людині, яка не знає, де її рідні — живі вони чи ні. Я теж щодня борюся з цими питаннями. Біль настільки глибокий, що важко знайти щось, за що можна зачепитися, щоб побачити світло.
Але, мабуть, саме в цьому і є відповідь — у визнанні того, що ми не завжди знаємо, як рухатися далі, і що це нормально. Важливо дати собі право відчувати цей біль, не намагаючись його замаскувати чи виправдати. І в моменти, коли стає зовсім темно, я нагадую собі, що, можливо, світло не завжди яскраве й очевидне. Іноді це лише маленькі іскри, які ми помічаємо у тих, хто поруч, у своїх дітях, у друзях, у маленьких моментах краси.
Це не те світло, яке вирішує всі проблеми, але це те, що допомагає нам продовжувати жити і пам’ятати, що навіть найглибша темрява колись повинна відступити.
Наше життя зараз — це постійний пошук балансу між двома реальностями: війною, що принесла біль і втрати, та життям, де ми намагаємось знайти світло. Я не знаю, як завжди знаходити правильні відповіді на питання, що турбують душу. Але я вірю в силу людського серця — навіть у найтемніші моменти ми можемо віднайти маленькі промені надії та любові. Цей світ потребує світла, і, можливо, наше завдання — знайти його всередині себе та ділитися з іншими, щоб разом створювати життя, де є місце для тепла і віри в краще.