Катерина Блогерман: “Все наше життя - це цілісна картина”

У світі, де кожен із нас є проєкцією один одного, справжньою розкішшю стає відвертість насамперед із собою. Сьогодні, у день народження нашої героїні, на сторінках BOMOND VIP ми презентуємо нову DIGITAL обкладинку та інтерв’ю з пані Катериною Блогерман - психологинею та практикуючою психотерапевткою. У цій розмові ми говорили про цілісність і жіночий стан, про поєднання сили й чутливості, терапію як форму творчості, чесні стосунки із собою та глибоку довіру до життя як єдиного процесу. Про те, що насправді тримає, коли зникають ролі, і як навчитися бачити власне життя не фрагментами, а цілісною картиною.

«Жінка - це абсолютно особлива субстанція. Я б порівняла жінку зі станом.

Стан - це щось ніжне, крихке, майже невагоме, але від того не менш відчутне, глибоке і значиме» …

…Пані Катерино, хочу розпочати нашу розмову саме з цих ваших слів. Розкажіть, будь ласка, якою є жінка у сучасному світі у вашому баченні? Як вона може зберігати оцю внутрішню крихкість, не втрачаючи при цьому силу?

Для мене сучасна жінка -це цілісність, яка проявляється у здатності тонко відчувати й дозволяти собі свободу проживати амбівалентні та парадоксальні стани. Це жінка, яка не боїться власної багатошаровості й уміє жити в ній природно, без потреби спрощувати себе для світу.

Вона може бути різкою і м’якою, проактивною і втомленою, сильною й ранимою в один і той самий день. Іноді навіть у одну й ту саму хвилину.

Крихкість - це не про слабкість, а про здатність бути з собою чесною. Освідомляти, де тобі болить, що тебе зворушує, що лякає.

І саме в цьому контакті і близькості з собою народжується потужна сила - не з броні, а зі сміливості проявитися живою.

Світ сьогодні вимагає швидкості, рішень, дії. Водночас ви говорите про відчуття, усвідомлення, м’якість. Як навчитися поєднувати ці два полюси - дію і стан, силу і чутливість?

Так само як ми вміємо дихати. Ми не робимо видих без вдоху- і навпаки.

Дія без паузи виснажує, пауза без дії зупиняє.

Для мене поєднання сили й чутливості починається з розуміння, що це не протиріччя, а дві частини цілого. Сила без чутливості стає жорсткістю, яка віддаляє нас від себе. А чутливість без сили це ніжність, якій поки нема на що спертися, щоб перевести це у дію. Але разом вони утворюють дуже точний напрямок: я рухаюся, бо відчуваю та відчуваю, щоб рухатися правильно. Це не баланс, який треба втримувати - це внутрішній діалог, який треба навчитися вести з собою.

Кожна історія має свій початок …Якою була ваша перша глава до амплуа психолога і гештальт психотерапевта? Чому саме ця сфера підкорила ваше серце?

Моя історія почалася задовго до навчання. Я була дитиною, яка дуже цікавилась внутрішнім світом людей, їх поведінкою та помічала тонкі речі, на які на які більшість людей навіть не звертають уваги.

Коли я ділилася своїм глибоким і детальним самоназом будь-яких особистісних взаємин із близькими, я часто зустрічала реакцію щирого подиву - людям було незвично бачити, як я прискіпливо-детально й тонко я спостерігаю внутрішні процеси. Згодом я відчула, що така здатність - не випадковість, а моє природне покликання і дар, який м’яко привів мене до моєї професії.

Коли я вперше потрапила в гештальт-простір, у мене з’явилося відчуття дому - можна бути більш ніж справжньою, тут помічають і цінують те, що відбувається всередині, а не те, що ми звикли показувати назовні.

Ця сфера підкорила моє серце, бо вона не просто повернула мені мене - вона зробила моє “я” глибшим, об’ємнішим, справжнішим.

У вашій практиці є поняття “емоційно-образна терапія”. Це звучить дуже художньо, у моєму сприйняті, майже як невловимий звʼязок мистецтва і психології. Познайомте нас ближче із цим методом. Чи дійсно емоції і внутрішні переживання людини виражаються через образи: уявні картини, відчуття, символи?

Я більше скажу, уся терапія в цілому це про творчість. На мою думку, людина тільки з потенціалом і любов’ю до творчості може бути тямковитим терапевтом.

Емоційно-образна терапія працює з тим, як наша психіка малює переживання.

Інколи емоцію складно описати словами, а от образ з’являється одразу. І коли ми починаємо працювати з цим образом, він відкриває те, що всередині давно чекало на увагу.

Люди часто думають, що для терапії потрібні «правильні слова», але підсвідоме говорить з нами набагато цікавіше.

Коли людина описує свій стан як «туман», «камінь в грудях»- це не просто метафори, а двері в глибше розуміння того, що відбувається. Образи дозволяють швидко дістатися до суті, минаючи захистні реакції психіки, які іноді лише заплутують.

Найцікавіше те, що коли ми взаємодіємо з цим образом у терапевтичному процесі і образ трансформується - змінюється і стан людини.

Ось така внутрішня творчість, яка допомагає лікувати.

Це дуже швидкий і водночас глибокий спосіб доторкнутися до себе.

Сьогодні я би також хотіла підняти тему відносин. Втім, не лише тих, які народжуються між двома людьми, а тих, які у першу чергу ми вибудовуємо з собою. Як ви вважаєте, з чого починаються здорові стосунки із собою? І що, на ваш погляд, найчастіше заважає людині побачити в собі глибоку любов і прийняття?

Здорові стосунки з собою починається з чесності до себе.

З простого погляду всередину: як мені насправді? Що зі мною зараз?

Багато людей навіть не вміють відповідати на такі прості питання і уникають стосунків із собою. Ми боїмося побачити невпевненість, втому, злість, безсилля, сором.

Але справжня любов до себе починається не там, де ми ідеальні, а там, де ми реальні.

Найчастіше людині заважає надмірний внутрішній критик, який роками

пояснював, що "ти недостатня".

Керувати ним та вміти включати тільки там, де це дійсно потрібно - це вже терапія.

Почути себе під ним - це початок стосунків.

Пропоную зараз уявити, що ми з вами знаходимось десь на березі моря …І у нас є багато листівок, які ми відправимо кожній жінці на планеті. Яке б послання ви написали?

Моє послання було б коротке: «Все єдине».

І вклала б у ці слова дуже глибокий зміст.

У всього є вищий задум, і все наше життя - це цілісна картина. Якщо дивитися лише на окремі події, сприйняття може спотворюватися, і може здаватися, що щось іде не так, як хотілось. Але якщо поглянути на життя загалом, як на полотно, стає видно, що все відбувається на краще - для здійснення твоєї місії та реалізації найглибших бажань.

Важливо навчитися ставити собі запитання ні «за що?», а «для чого?».

З погляду гештальт-підходу, це також про цілісність людини та довіру до світу.

Коли ми сприймаємо себе і світ не як окремі частини, а як єдине поле взаємодії, в нас народжується особливий внутрішній спокій.

І саме з цього відчуття цілісності виникає довіра: довіра до процесів, до життя, до світу навколо.

Тоді з’являється більше радості, легкості й опори всередині - не тому, що «все добре», а тому, що я в контакті з собою і світом як єдиною, цілісною системою.

Ще додатковий сенс послання «все єдине» можна прослідкувати у заповіді «возлюби ближнього, як самого себе». Це насправді дуже складна заповідь, і саме процес її здійснення може стати навіть сенсом життя.

Спочатку потрібно полюбити себе, і це значно важче, ніж здається. Під «полюбити» я маю на увазі прийняття, турботу, тепло до себе, здатність бути на своїй стороні в будь-якій ситуації.

І тільки тоді відкривається другий етап: можливість полюбити іншого і побачити в ньому часточку свого відображення, своїх проєкцій. Щоб це стало можливим, важливо навчитися бачити об’ємно й об’єктивно, розвинути емпатію і співчуття до іншої людини.

І врешті приходить розуміння, що ми всі - проєкції одне одного, і ми й справді єдине ціле.

Підписатися