Лілія Стаднік: “Мистецтво може змінювати життя”

Сьогодні проєкт “Жінка сучасності” у журналі BOMOND VIP fashion розквітає новими фарбами у головній ролі з пані Лілією Стандік. Президент фонду “Інтеграція через мистецтво”, власниця студії мистецтв, художник і митець, покликанням якої безумовно залишається бажання допомагати знаходити радість через творчість.

“Сенс життя не в тому, щоб чекати, коли закінчиться гроза, а в тому, щоб навчитися танцювати під дощем”.

Вівіан Грін

“У цих словах - уся я. Я не чекаю, коли обставини стануть ідеальними. Я дію, мрію, творю - навіть “під дощем”, - розповідає пані Лілія.

У новому інтервʼю ми знайдемо самих себе і головну суть: “Ти - художниця власного життя. Твої мрії - важливі”.

Пані Ліліє, буду відвертою, я дуже чекала на наше інтервʼю. Для мене мистецтво - історія, в якій ми бачимо самих себе, без прикрас, поринаючи у світ, де стирається межа між реальністю і мріями, у найкрасивішому сенсі. Розкажіть, будь ласка, якою була ваша перша зустріч із мистецтвом? Як розпочався ваш особистий шлях в амплуа художника?

Ви знаєте, мені здається, що моя зустріч із мистецтвом відбулася ще до того, як я навчилася свідомо пізнавати світ. Моя мама завжди сміється, що я почала «говорити» мовою малюнків раніше, ніж словами. Щойно навчилася ходити – одразу знаходила будь-яку поверхню, щоб залишити там слід: крейда на асфальті, кольорові камінці біля дому, прикрашені сходи в під’їзді. Для мене це було не пустощі, а справжня потреба — ніби весь світ просив мене відобразити його на свій лад.

У сім років мама відвела мене до художньої студії, і це був надзвичайно важливий момент. Там я навчалася десять років, і це була справжня школа життя, не лише мистецтва. Я мала щастя зустріти неймовірних педагогів, які відкривали переді мною різні виміри творчості: рисунок, живопис, макраме, ткацтво, батик, гончарство… Кожен із цих напрямів був наче двері в окремий всесвіт. Я навчилася бачити красу в найменших деталях - у відблиску світла на глині, у русі пензля, у ритмі вузликів на шнурі.

Творчість тоді стала для мене не просто заняттям, а способом пізнання світу й самої себе. Кожен новий урок, кожна робота - це була пригода, відкриття. І з того часу мистецтво завжди поруч зі мною, воно - мій голос, моя мова, якою я можу говорити з іншими без слів.

Через творчість ми торкаємось своїх внутрішніх історій, віднаходимо спокій і нову силу. Що змінилося у вашому власному світовідчутті, коли ви побачили, що мистецтво здатне наповнювати, розкривати емоції і, без перебільшень, змінювати життя?

Знаєте, для мене це було відкриття - зрозуміти, що мистецтво не просто створює красу, а може змінювати сам стан душі. Воно стало моїм способом знаходити спокій, коли навколо хаос, і силою, коли здається, що ресурсів більше немає.

Мистецтво лікує серця, об’єднує різних людей і допомагає віднайти сміливість бути собою.

Кожна робота - це відверта розмова з собою. Через кольори й форми я можу прожити те, що словами не завжди вдається сказати. І дивовижно, що ця енергія передається іншим: хтось знаходить у моїх картинах радість, хтось тепло чи підтримку. Це неймовірне відчуття -бачити, як творчість стає невидимим мостом між мною та людьми.

Мистецтво дозволило мені чесно дивитися в себе -на радощі, сумніви, біль і натхнення , і водночас віднаходити у цьому світлість. Воно стало моєю терапією, моєю медитацією, моїм шляхом до свободи.

Змінилося й те, як я дивлюся на людей. Тепер я бачу, що кожна людина -це теж полотно, сповнене відтінків і прихованих сюжетів. Мистецтво навчило мене уважності, чутливості до деталей, до тиші, до пауз між словами.

І, мабуть, найбільше відкриття для мене -що мистецтво дійсно може змінювати життя: воно лікує серця, об’єднує різних людей і допомагає віднайти сміливість бути собою.

Сьогодні жінка поєднує неймовірне …вона створює, виховує, надихає, вибудовує власний світ і допомагає іншим не загубитися у вирі подій. Як би ви описали образ жінки сучасності? Яким був би її портрет?

Для мене жінка сучасності - це синтез сили й ніжності.

Вона вміє бути опорою для інших і водночас залишатися вразливою, не втрачаючи своєї внутрішньої краси. Це жінка, яка будує і сім’ю, і кар’єру, і власний світ, але робить це не через прагнення довести щось комусь, а через глибоку любов до життя.

Я бачу її як багатошарове полотно: у ній є відтінки мудрості й досвіду, яскраві спалахи пристрасті, тонкі лінії мрій і велика світла пляма віри. Віри у себе, у людей, у краще майбутнє.

Образ сучасної жінки - це не про ідеальність. Це про гармонію між тим, щоб давати і водночас залишати простір для себе. Це жінка, яка надихає присутністю, не боїться проявляти свої емоції й сміливо йде вперед, навіть коли шлях непростий.

Якщо б я малювала її портрет, то, напевно, він був би дуже багатобарвний: у ньому були б і м’які пастельні тони, і яскраві насичені мазки, і глибокі тіні , адже справжня краса в різнобарв’ї, у поєднанні сили й тендітності.

Особливої уваги заслуговують ваші майстер-класи, у яких щирість, творчість і світлі наміри вибудовують особливе сприйняття творчості. Який момент став для вас найсвітлішим спогадом, тим щасливим кадром, що й досі живе у пам’яті?

Найсвітліші моменти моєї творчої діяльності завжди пов’язані з людьми. Мені здається, що під час майстер-класів відбувається щось більше, ніж навчання - там народжується довіра, відвертість і дуже жива енергія.

Мене часто обіймають діти після занять, вони буквально горнуться до мене, ніби я відкрила для них маленький новий світ. У такі миті я відчуваю, що мистецтво це не просто фарби й папір, а справжній простір любові. Підлітки взагалі неймовірні , вони летять до мене з такою відкритістю й навіть називають мене «мамою». Це велика честь і відповідальність,- бо означає, що вони відчувають тепло, прийняття й безпеку поруч зі мною.

Але особливо вразив випадок нещодавно: на майстер-клас з акварелі прийшла жінка, якій було понад п’ятдесят. Вона вперше пробувала малювати ( в техніці акварелі) - і по сухому, і по мокрому папері. Спочатку була обережною, навіть невпевненою, але в процесі ніби відкрила в собі внутрішнє світло. І коли вона подивилася на результат - її очі світилися, як у дитини. Вона підійшла до мене, розплакалася, буквально розривалася на моїх плечах і довго дякувала за терапію, яку вона відчула. Її слова: «Після ваших занять мій світ стає кольоровим і спокійним» Ось після цього у мене виростають крила!

Це і є ті щасливі кадри, що живуть у моїй пам’яті. Бо в такі миті я розумію: моє покликання - не тільки творити самої, а й ділитися цим світлом з іншими, допомагати людям знаходити гармонію й радість через творчість.

Ви працюєте з дітками, а це завжди важливі кроки назустріч красивому майбутньому. У чому ви бачите найважливіший сенс власної місії?

Для мене працювати з дітьми - це набагато більше, ніж навчити їх тримати пензлик чи змішувати кольори. Це про те, щоб допомогти кожній дитині відкрити свій внутрішній світ краси, творчості й віри у власні сили. Я завжди відчуваю, що діти приходять на заняття не просто «малювати», а шукати себе - своє світло, свій голос, свою мову.

На уроках відбувається справжня магія спілкування: діти не лише знайомляться й обмінюються думками, а й створюють спільний простір натхнення. Спостерігати за цим -неймовірне задоволення. Іноді я сама відчуваю себе поруч із ними підлітком - щирою, відкритою, закоханою у світ. Це дуже приємне відчуття.

Моя місія - бути поруч у той момент, коли дитина робить свій перший крок у творчості. Адже саме тоді вона вчиться сміливості: не боятися помилитися, не зупинятися перед «плямою», а перетворювати її на щось нове й прекрасне. І це не лише про малювання -це про життя.

Коли дитина розуміє, що навіть невдачу можна перетворити на щось красиве, вона виростає впевненою та відкритою до викликів. Бо кожна дитина - це ще не написане полотно. І якщо трішки допомогти, воно неодмінно стане справжнім шедевром.

Пропоную уявити, що зараз ми з вами десь на березі моря, за чашкою кави …напишемо кожній жінці у світі картини та залишимо кілька слів на листівці. Які б слова ви хотіли сказати?

Якби ми сиділи зараз на березі моря, слухали шум хвиль і пили каву, я б сказала кожній жінці:

«Не бійся світла, що живе всередині тебе. Дай йому вихід у кольорах, словах, думках, у всьому, що ти створюєш. Ти вже художниця власного життя, і навіть найменший мазок твого серця робить цей світ красивішим».

На листівці я б написала:

«Вір у себе, люби себе й пам’ятай: твої мрії такі ж важливі, як фарби на полотні. Не бійся помилятися , адже навіть помилка може стати частиною шедевру».

Я мрію, щоб ці слова були як промінь сонця після дощу - теплі, ніжні, життєствердні. Щоб кожна жінка відчула: вона творить свій світ щодня, і її внутрішнє світло здатне надихати інших. Бо кожна з нас, як картина, яку варто бачити, берегти й любити.

Підписатися