Наталія Кривіч: «Головним запитом нашого часу є щирість»

У житті часто кажуть: «Не роби щось терміново, а роби щось важливе». У цих словах криється проста, але дуже важлива істина, яка є запорукою особистості: якщо людина здатна побачити цінність власної внутрішньої особистості, зрозуміти себе і чесно подивитися на те, що її насправді турбує, вона починає будувати власне життя, безумовно бажане і світле.

Героїня нового інтерв’ю на сторінках BOMOND VIP fashion - Наталія Кривіч, психолог з медичною освітою. Пані Наталія переконана: головним запитом нашого часу є щирість і довіра між людьми. Ми говорили про початок професійної історії та про те, як особистий досвід і бажання розуміти людську природу привели до професії.

Особливу увагу приділяємо темі дитячо-батьківських стосунків. Наталія ділиться думкою, що робота з дитиною неможлива без роботи з батьками, адже емоційний стан дорослих завжди віддзеркалюється у внутрішньому світі дітей. Ми також говоримо про те, чому важливо вчасно почути себе і визнати, що підтримка психолога може бути необхідною, і що саме це усвідомлення часто стає першим кроком до змін.

Ми говорили про прийняття власних помилок і розуміння того, що життя ніколи не буває лише чорним або білим. На шляху кожної людини є зупинки, падіння та сумніви, але справжня сила полягає у здатності підніматися і рухатися далі.

І звісно про стан, коли реальність іноді здається перевернутою, немов у кривому дзеркалі, і про те, як у таких умовах зберігати внутрішню рівновагу.

Новий матеріал - про довіру і безумовну істину: «Вірити в себе. Вірити собі.»

Пані Наталіє, я щиро рада сьогодні нашому інтервʼю і розпочати розмову хотіла би з початку вашої особистої історії до амплуа психологині. У який момент ви відчули, що психологія стане дійсно справою вашого життя, яка дійсно так багато цінного принесе світу?

Моє відчуття, що психологія - це дійсно справа мого життя , бо допомогаюча професія - це моє покликання. Мені це зрозуміло, коли людина страждає та потребує допомоги, але в першу чергу потребує турботи. Ми живемо в такі часи, коли довіра між людьми є великим досягненням. Чому саме так? Тому що забагато неправдивої інформації коло нас, люди можуть проявляти посмішку, котра на справді нічого не відображає. Люди сконцентровані на своєму шляху, своїх цілях й увага до чужого болю стає майже не цікавою. Щирість - це головний запит нашого часу. Довіра людей - дуже важлива для мене.

Адже сама по собі я дуже відкрита та довірлива людина й, проживаючи свій життєвий досвід, я, як ніхто, розумію своїх клієнтів та в принципі людей, чому вони замкнені недовірливі та закриті. Тобто, якщо немає довіри між нами, ми не зможемо працювати разом. Допомога без довіри не працює! Вчинки кажуть за себе самі. Люди бачать, чують, їм відгукується.

У який момент я відчула що психологія стане справою мого життя?

Обрати цю професію я вирішила ще з дитинстві, бо мала такі ж самі проблеми та питання до дорослого життя (з котрими наразі приходять до мене підлітки, їх батьки та просто різні люди). Але спочатку я мала складнощі в своїй родині, а знань, прикладів як треба дивиться на окремі речі, навичків та відповідей мені не було де знайти. Тому я почала цікавитися такими речами. Це виявилось дуже цікавим та важливим для мене, що згодом сформувало мій особистий стиль роботи. Людяність та вміння любити, розуміти, допомагати іншим - це мій життєвий досвід.

Правду кажуть, що професійні психологи - це зачасту травмовані особистості, зі своєю шафою скелетів (не всі авжеж).

Тому спочатку я бажала розібратися зі своїми проблемами, страхами , нерозумінням життя та знайти відповіді на ці питання, а потім, зрозуміючи як це працює, бажала допомагати тим, хто також потребує уваги та підтримки!

Психологія допомагає знайти відповіді для себе та навчає розуміти природу людей, проживши життєві випробування, я вирішила ділитися цим досвідом. Тому Безпека та Довіра в моєму житті - це розуміння через що людині прийдеться проходити та як це працює на результат, тому я почала допомагати вже професійно.

Ви спеціалізуєтесь на роботі з дитячо-батьківськими стосунками. Які найчастіші труднощі у спілкуванні між батьками та дітьми ви спостерігаєте, і як їх можна вирішувати без шкоди для емоційного розвитку дитини? Що, на ваш досвід, найчастіше руйнує довіру між батьками і дітьми?

Так, я розуміюся на відносинах між батьками та дітьми, як фахівець та як сама любляча мама підлітків. Тому відрізнити теорію та практику я можу на сто відсотків. Як то кажуть: «не можна брудно мислити та чисто жити!»

Наразі, під час обставин у країні, я працюю в першу чергу з батьками. Знаю по собі, по своєму материнському досвіду, якщо доросла людина не хоче брати відповідальність за своє життя, не потребує уваги насамперед до себе, свого морального стану, - дитині ми не зможемо допомогти (Приклад з літаком, памʼятаємо, що в першу чергу надягти маску потрібно дорослому, а не дитині, як би це не гуманно виглядало, але саме доросла людина спроможна допомогти іншим, після того, як допоможе собі! ). Як би ти не намагався працювати з дитиною, поки вона під контролем батьків, котрі не вважають за потрібним працювати над собою та своїми страхами, це все умовно кажучи, виглядає, як зняття симптомів, а не робота з причино-наслідковим зв’язком.

Дитина завжди відчуває що робиться у внутрішньому світі дорослого та транслює це в підсвідомому стані. Тобто, якщо доросла людина оптимістично реагує на труднощі, дитина автоматично це транслює. Якщо батьки можуть бути агресивними або ігнорувати свої почуття - це також може призвести до негативних наслідків у поведінці дитини. Наразі - це саме кричуще питання.

Зараз всі виснажені емоційно, тому я прошу в першу чергу батьків, проявляти увагу до себе, працювати зі своїми думками, робити щось зі своїм настроєм, бо від цього залежить майбутнє наших дітей. Діти, які потребують допомоги та бачать дорослих, котрі не можуть надати ладу собі - стають жертвами різних обставин. Наразі маю в прикладі дитину, котрій 7 рочків, іншій - 9 і вони дуже бояться настрою дорослих, бо цей настрій батьків часто змінюється й діти також починають нервувати, незважаючи ні на що. Також маю приклад хлопця підлітка, котрому 14, а в нього вже емоційна травма, котру нанесла мама своїми страхами та переживаннями, що довело дитину до питання про смерть та небажання жити, бо не бачить сенсу.

Чи може людина самостійно зрозуміти, що їй потрібна робота з психологом, а не просто відпочинок або «перетерпіти» складний період? Які сигнали власної психіки варто сприймати серйозно?

Так, але це не так як ми можемо уявити собі.

Людина не прокидається зранку з думкою: «а не звернутися мені сьогодні до психолога?»

Ні, це рішення, котре сприймається внутрішньою довгий час.

Людина, котра визнає, що їй потрібна допомога, вже на 50% готова до роботи з своїми проблемами, бо визнання - це вже запорука успіху.

На жаль, також в нашому суспільстві ще живе таке ставлення, якщо ти звертаєшся до психолога, ти слабка людина…

Сигнали, на котрі потрібно звернути увагу - це емоційне виснаження, коли людина не може спати, їсти, працювати, припиняє комунікативне спілкування, закриваючись в середині собе, перепади настрою стають причиною того.

Якщо там медичні проблеми, професійний психолог це побачить та, перш ніж взяти людину в роботу, направить її/ його до лікаря.

Спочатку потрібно зробити аналіз стану на випадок хвороби з боку психіки, а лише потім працювати з душею та своїми упередженнями!

Люди часто не вибачають себе за власні помилки. І почуття провини все частіше перед самим собою отруює життя далі. Як навчитися пробачати себе і приймати власні помилки?

Люди часто не вибачають себе, бо в них велике почуття провини. В цьому випадку треба зрозуміти, що звинувачення когось або обставин не надасть потрібного результату. Тому, коли в людині виникає це відчуття, він або вона розуміє, що є проблема, але не наважується її вирішити бо це страшно й боляче, й для цього треба працювати. Ніхто не обіцяє пігулки від болю або стресу.

Це дійсно тривала робота та виснажлива для нервової системи, але якщо є бажання подолати її, доросла емоційна людина спроможна з цим впоратись, а якщо людина емоційно незріла, тоді для неї наче перетерпіти це вже вихід, або зробити вигляд, що якось минеться само собою. Сигнали можуть бути різними, починаючи від прихованої агресії до порушення поведінки людини в самих буденних ситуаціях.

Сьогодні ми живемо у час високого стресу, тривожності та турбулентності і це впливає на наше особисте та професійне життя. Які б поради ви дали, як утримувати внутрішню рівновагу, коли все навколо перевертається, немов у «кривому дзеркалі»?

Внутрішню рівновагу ми можемо зберегти, якщо будемо контролювати свій особистий стан! Це дуже важливо розуміти! Ніхто крім нас піклуватися про своє здоровʼя не буде. Наприклад, якщо ми слухаємо новини та гортаємо стрічку соцмережі без обмежень, а потім відчуваємо себе погано, бо навколо або страхи, або немає надії на краще майбутнє, або в когось все дуже добре в той самий момент, коли ти живеш одним днем …у кращому випадку людина заробить легку депресію, в інших - важкі медичні проблеми, починаючи з порушення сну, порушення травлення, потім почне щось боліти та призведе все це до порушення психічного стану в подальшому.

Або ти рятуєш себе що є сили, або складаєш руки та смиренно сприймаєш це.

Кожна людина повинна для себе знайти свою мотивацію в супереч обставинам! Наприклад, заради своєї свободи, або сімейного щастя, або дітей, або мрії, саме те, що дійсно спрацьовує для нашої психіки. Бо психіка людини не розуміє наших потреб, для неї треба надавати задачі та вирішувати як їх виконувати.

Памʼятаєте досвід Віктора Франкла

з концтабору? Одні люди здалися одразу, не борючись за життя, інші чекали що ось-ось все знов стане як раніше й не дочекались, бо психічно не витримали , вижили ті, котрі ставили собі задачі на сьогоднішній день та намагалися їх виконати, не чекаючи завтра та не оглядаючись на минуле.

Пропоную зараз уявити, що ми з вами знаходимось десь на березі моря …І у нас є багато листівок, які ми відправимо кожній жінці на планеті. Яке б послання ви написали?

Кожній жінці на планеті я би побажала завжди берегти себе та своє серце. Намагатися не зважати на думки інших. Ніколи не зрівнювати себе з іншою жінкою. Залишатися собою, якою вона є, бо саме та вона - найкрасивіша, найкраща, найрідніша людина. Кожного дня щось робити для себе! Кожну мить нагадувати собі, що вона сама краща, приймати себе різною та піклуватися з турботою про себе завжди, бо жінка …вона як квіточка, якщо її поливають водичкою вона розквітає, якщо ні - вона завʼядає! Вірити в себе. Вірити собі. Бути щасливою в моменті не чекаючи, що «колись настане мій час та я буду щаслива…»

Памʼятати , що це твоє життя і воно одне, тому ти завжди маєш право бути собою, не підкоряючись думкам суспільства або іншим людям. Авжеж, адекватність - це дуже важливо, та я вірю, що кожна жінка зрозуміє, про що це послання.

Підписатися