Наталія Кривіч: «Для мене головна місія - це вислухати та зрозуміти людину»

Нове інтерв’ю на сторінках журналу BOMOND VIP fashion з амбасадором Наталією Кривіч про глибину професії психолога, місію бути поруч і вміти по-справжньому чути людину.

У цій розмові ми говорили про роль психолога в сучасному світі, де емоційне виснаження, страхи та невизначеність стали частиною щоденної реальності, про довіру як основу терапії та про те, чому інколи найважливіше - це просто бути почутим. Розкрили тему поєднання різних підходів у психології, формування власного стилю роботи та значення постійного розвитку фахівця.

Окрему увагу приділили роботі з дітьми та ролі батьків у цьому процесі, як внутрішній стан дорослого впливає на дитину та чому саме відповідальність за власний емоційний стан стає ключем до гармонії в родині. Говорили і про трансформації, які переживають українські родини сьогодні: про переосмислення цінностей, зміну пріоритетів, про життя без ілюзій, але з новим відчуттям цінності часу та самого життя.

Нова публікація про підтримку, усвідомлення, відповідальність за себе і про те, як, навіть проходячи крізь складні періоди, залишатися людиною.

Пані Наталіє, Ви працюєте в психології так глибоко й делікатно, що кожна Ваша зустріч стає для людини простором безпеки. Що для Вас особисто є головною місією психолога в сучасному світі, де діти й дорослі переживають надмірні навантаження, страхи та невизначеність?

Я намагаюся допомогти людині, котрій погано, знайти своє рішення, іноді це може призвести до різноманітних емоцій, бо правду ми не знаємо як сприйняти. Тож для мене головна місія - це вислухати та зрозуміти людину, бо на жаль, незважаючи на сучасний світ та наявність великої інформації у соцмережах, людині погано й вона почувається самотньою! Для людей, які потребують підтримки, важливо знати, що їх проблеми не тільки їх, що все, що з нами відбувається - це природні процеси, так, вони можуть бути дуже болісними, але людина може просити допомоги, проговорювати, не залишатися наодинці у своїх думках, не боятися осуду, ділитися своїми страхами та емоціями й бути впевненою, що в супроводі з фахівцями, завжди є шанс, так би мовити, на розуміння. Нам усім потрібно обнулити свої погляди, почуття, бажання, перезавантажити їх на нові.

Ваш професійний шлях поєднує українську та європейську освіту: КІСПП, WIAP у Німеччині, ХНУВС. Як ці різні школи сформували Ваш особливий стиль роботи? Які методи позитивної психотерапії Ви вважаєте найбільш ефективними для дітей та їхніх родин?

Мій особливий стиль роботи - це не про наявність моєї освіти. Так, освіта - це дуже важливо, і коли ти починаєш свій професійний розвиток, ти намагаєшся йти по «методиці», але згодом розумієш, що цього занадто мало. Перш ніж йти в психологію, я вважаю, потрібно зʼясувати деякі речі в самому собі. Якщо ти не любиш людей, не сприймаєш їх з повагою та не намагаєшся відчувати чужий біль, ти не зможеш зрозуміти та допомогти. Людина повинна відчувати, що може довіряти тобі!

Так авжеж, освіта надає мені додаткові інструменти для кожного індивідуального випадку. Я завжди навчаюсь, постійно працюю над собою, бо це життя, воно має постійний процес. Вплив, звички, нові розуміння у сфері життєдіяльності в котрому змінюється усе навколо, а тому й наші знання повинні мати свою цінність.

Ви щодня працюєте з дітьми, допомагаючи їм знаходити внутрішні опори та віру в себе. Які зміни Ви найчастіше спостерігаєте у дітей у процесі терапії? І що, на Ваш погляд, найбільше потребує уваги батьків сьогодні?

Наразі під час обставин в країні, я працюю в першу чергу з батьками. Знаю по собі, по своєму материнському досвіду, якщо доросла людина не хоче брати відповідальність за своє життя , не потребує уваги насамперед до себе, свого морального стану, - дитині ми не зможемо допомогти (приклад з літаком, памʼятаємо, що в першу чергу надягти маску потрібно дорослому, а не дитині, якби це не гуманно виглядало, але саме доросла людина спроможна допомогти іншим, після того, як допоможе собі).

Як би ти не намагався працювати з дитиною, поки вона під контролем батьків, котрі не вважають за потрібним працювати над собою та своїми страхами, це все умовно кажучи, виглядає, як зняття симптомів, а не робота з причинно-наслідковим зв’язком. Дитина завжди відчуває, що робиться у внутрішньому світі дорослого та транслює це в підсвідомому стані. Тобто, якщо доросла людина оптимістично реагує на труднощі - дитина автоматично це транслює. Якщо батьки можуть бути агресивними або ігнорувати свої почуття - це також може призвести до негативних наслідків у поведінці дитини. Наразі - це саме кричуще питання. Зараз всі виснажені емоційно, тому я прошу в першу чергу батьків проявляти увагу до себе, працювати зі своїми думками, робити щось зі своїм настроєм, бо від цього залежить майбутнє наших дітей. Діти, які потребують допомоги та бачать дорослих, котрі не можуть надати ладу собі, стають жертвами різних обставин. Наразі маю в прикладі дитину котрій 6 рочків, й вона дуже боїться настрою дорослих, бо цей настрій батьків часто змінюється й дитина вже починає нервувати, незважаючи ні на що. Також маю приклад хлопця, підлітка, котрий перебуває в емоційній травмі, крім війни, переїзду та жаху навкруги та й ще додаткову, котру нанесла мама своїми страхами та переживаннями (безумовно, мама так транслює свою любов, але треба розуміти, де та межа між турботою та навʼязливими думками), що довело дитину до питання про смерть та нерозуміння як взагалі жити, бо не бачить сенсу.

Ваш підхід виходить за межі класичної психології й торкається духовної стійкості, співчуття та внутрішнього світла людини. Як Ви підтримуєте себе, працюючи з такими глибокими процесами? Що надихає Вас продовжувати цю місію, навіть попри складні реалії нашого часу?

Так, я не класичний психолог, я вважаю, що те, як ти думаєш, як сама живеш та відчуваєш себе, оточуючих людей навколо, яких цінностей дотримуєшся - все це й може бути твоєю візитівкою. Авжеж, все залежить від того, що вами керує в першу чергу? Популярність, впізнаваність, матеріальна частина, або духовний стан.

Тому мій погляд на життя та обставини трішки відрізняється від «класичного методу», але все ж таки я фахівець зі спеціальністю, тож протокол поведінки та професійної етики для мене існує безумовно!

Як я підтримую себе?

Я вважаю що наше життя набагато складніше та одночасно цікавіше, ніж просто вчитися, їсти, працювати та інше. Ми начебто живемо та постійно здаємо іспити на витривалість, а по його закінченню, або отримуємо бонуси або по суті робимо роботу над результатом, котрий нас, або задовільняє, або ні.

Так, я маю свого особистого психолога, мого педагога, котра допомагає мені відслідковувати свої емоції та працювати над собою. Але я також надихаюся духовними знаннями! Я не можу сказати про себе, що я дуже релігійна людина, ні, бо в цьому світі це майже неможливо, але я дуже люблю читати Біблію, книги Притчі Соломона, в котрій надається інструкція на кожен день життя. Це мудрість і якщо ти знайдеш цю мудрість для себе, чому б не послужити цим людям?

Спершу я все це випробовую на собі та своєму житті у своїй родині, зі своїми дітьми, друзями, близькими й сміливо можу сказати, що це дійсно працює!

Як це відбувається, запитаєте ви, духовні цінності та психологічні методи?

Уявіть, що ви хочете побудувати дім. Так от, духовні цінності - це наш фундамент, а психологічні знання - це те, яким саме ви бажаєте зробити цей дім …високим у декілька поверхів, або як декорувати його та використовувати у своєму житті, з ким жити в цьому будинку або будувати його не для родини, а на продаж.

Все це залежить від того, чи буде вам комфортно працювати з таким фахівцем чи ні?

Для мене важливо - не нашкодити!

Все це й надихає мене допомагати людям!

2025 рік став роком великої трансформації для багатьох українських родин. Які висновки Ви зробили зі своєї практики цього року? І якими Ви бачите основні запити та напрямки розвитку психологічної підтримки у 2026 році, як для дітей, так і для дорослих?

Трансформація для багатьох сімей стала болючою та важкою!

Все те, що повинно було відбутися до війни, з великою швидкістю відбувається саме зараз! Що стосується стосунків, котрі були настільки виснаженими до війни, зламалися під час. Де були вагання щодо збереження сімʼї, під час - остаточно закінчилися. Випробування війною надало нам можливість отримати інші цілі та переосмислити цінності життя.

Маски зірвані й маємо багато чого, що є неочікувано та дуже сумно.

Люди зняли рожеві окуляри та навіть сумно спостерігати за тим, що цинізм стає перевагою у житті.

Люди зрозуміли, що життя - це саме головне, що вони мають!

Якщо раніше все було інакше, мов би то зачекаю, мабуть зроблю собі щось інше в інший раз, то сьогодні, люди начебто прокинулись! Вони жадібні до життя, до часу, вони стали більш егоїстичними, навіть якщо це стосується якихось етичних моментів. Жахи, які переживають українці, начебто змінили ДНК. Я не кажу, що це погано, але час обовʼязково покаже нам, що з цим ми отримаємо в майбутньому.

Для мене, як завжди, головне залишатися людиною та проявляти любов та підтримку один до одного! Припинити знецінення свого життя, припинити займатися само зруйнуванням, почати бачити в кожному моменті життя маленькі радощі.

Памʼятати, що кожен з нас має право на власну думку, тому конфліктні ситуації не мають бути вирішені силою або агресивною позицією. Якщо кожен з нас почне щось змінювати в собі - це не є проблемою в здоровому суспільстві, бо вміння контролювати своє ставлення та сприймати інших людей, які навколо - це є те, з чим ми можемо взаємодіяти та перемогти зло!

Підписатися