Ірина Рогуля. Психолог і наставник про внутрішній стан, особисті кордони та безумовну віру

«Живи не за сценаріями, а за покликом душі»

У новому інтервʼю з Іриною Рогулею ми говорили про шлях у психологію, страх і таке важливе вміння давати собі дозвіл рухатись уперед. Про гармонію і почуття, які безумовно мають право на існування. Глибока розмова з героїнею DIGITAL обкладинки про бажання бути із собою у тиші.

Пані Ірино, хочу наше інтервʼю почати з головного. Мені дуже імпонує те, що у власній справі життя ви маєте особливий підхід, робите акцент на мисленні, емоціях і духовному стані. Якою була ваша особиста відправна точна до амплуа психолога і наставника?

Мій шлях у психологію почався з власної внутрішньої кризи. Ззовні все виглядало добре, але всередині — порожнеча, тривожність, постійне відчуття, що я «не на своєму місці». Я щодня ставила собі питання: хто я? чого хочу насправді? чому повторюю одні й ті ж сценарії? Ці запити стали поштовхом до глибокого пізнання себе. Я почала шукати відповіді в книгах, інтернеті, потім — навчання, і власна терапія. І що глибше я йшла, то більше відчувала: це — мій шлях. Я хочу допомагати іншим знаходити відповіді, які змінили моє життя.

А мій духовний шлях почався з болю. Війна змусила мене залишити дім, країну, звичне життя. Я поїхала з однією валізою — і розбитим серцем. У новій реальності я вперше зрозуміла: вижити — це не те саме, що жити. Я відчувала, як важливо знайти опору в собі, навчитися бути в тиші, зцілювати не лише емоції, а й душу. Духовні практики стали моїм порятунком. І з часом — частиною моєї професії. Я стала не лише психологом, а й наставницею. Бо вірю: справжні зміни відбуваються не лише в голові, а й у серці.

У сучасному світі, здається, усі ми час від часу потребуємо змін. Проте, дуже важливо цей досвід пройти без страху. Які б ви дали поради тим, хто дійсно бажає цього?

Так, страх — це абсолютно природна реакція на зміни. Ми боїмося невідомого, боїмося втратити контроль, боїмося зробити помилку. І це нормально. Часто за прокрастинацією, сумнівами або навіть втомою — ховається саме страх.

Але я завжди кажу клієнтам: зі страхом не треба боротися. Це не ворог. Це — індикатор, що ви на межі росту.

Замість того щоб тікати — варто зупинитися, поговорити з собою, дати собі підтримку й дозвіл рухатись уперед попри страх.

Немає іншого шляху, як пройти через нього. Саме в ньому — ключ до вашого зростання.

Там, де страшно — там і є справжні зміни, нові горизонти, нова версія вас.

Моя порада — не чекати, коли страх зникне. Він не зникне. Але ви можете вирости настільки, що він перестане керувати вами.

Підтримуйте себе, вірте в себе, і дозвольте собі жити по-новому.

Усі ми, так чи інакше, бажаємо досягти гармонії. Жінки сучасності поєднують у собі безліч ролей. Яким став ваш головний секрет рівноваги?

Гармонія для мене — не статичний стан, а процес. Це шлях, до якого я постійно йду. У сучасному світі ми, жінки, поєднуємо багато ролей: я — мама, дружина, психотерапевт, наставниця, енергопрактик. І кожна з цих ролей вимагає ресурсу, уваги, присутності.

Мій головний секрет рівноваги — це вміння чути себе.

Не лише думати головою, а й відчувати душею.

Я навчилася приймати рішення не лише логікою, а й інтуїтивно, з місця глибокого внутрішнього знання: «Це моє» або «Це не моє».

Гармонія для мене — це коли розум не перекриває голос серця.

Це коли я не намагаюсь бути ідеальною у всьому, а дозволяю собі бути живою, справжньою.

І найголовніше — я даю собі право на паузу. Саме в тиші народжується внутрішній баланс.

Мені сподобалась ваша думка, що говорити «ні» - це не егоїзм, це акт любові до себе. Розкажіть, будь ласка, більше власних думок про одну з найголовніших тем - особисті кордони?

Про особисті кордони я можу говорити годинами — бо це тема, яку я прожила на власному досвіді. Колись мені було важко сказати «ні». Я намагалася бути зручною, подобатися, заслужити прийняття, любов, увагу. Але з часом зрозуміла: це виснажує. Це зрада себе.

Особисті кордони — це про вибір себе. Не проти когось, а за себе. Це коли ти дозволяєш собі бути чесною з собою: що тобі комфортно, а що — ні; що ти хочеш, а чого не готова приймати.

Для мене дуже важливе усвідомлення, що мої кордони закінчуються там, де починаються кордони іншої людини. І якщо я не поважаю чужі межі — швидше за все, я досі не чую свої.

Навчитись казати «ні» — це не егоїзм. Це акт любові до себе.

Це вміння не виправдовуватись, не пояснювати довго й болісно. А просто бути вірною собі.

Іноді це непросто. Але саме з цього починається внутрішня сила та справжня зрілість.

Внутрішній стан я би назвала фундаментом нашого життя. Те, що ми відчуваємо, переживаємо має прояв і зовні. Які б ви виділили головні знання на цю тему на шляху до розуміння себе?

Внутрішній стан — це дійсно фундамент нашого життя. Бо саме він визначає, як ми бачимо світ, як реагуємо на події, які рішення приймаємо, які стосунки будуємо.

Для мене ключове знання — це відчуття внутрішньої опори.

Не опиратись на зовнішні обставини, не чекати підтримки ззовні, а навчитись бути джерелом цієї стабільності всередині себе. Це про довіру до себе, про вміння бути з собою в тиші, про чесність перед собою.

Так, можливо це звучить трохи езотерично, але я вірю, що наші стани — це вібрації.

Коли ми живемо в стані радості, любові, прийняття, вдячності — ми буквально світимося, і притягуємо в життя людей, події, можливості, які на тій самій частоті.

Але коли в нас переважають провина, сором, злість, заздрість — ми теж це транслюємо в простір.

Я зовсім не за те, щоб «вимикати» чи придушувати важкі емоції. Навпаки — кожне почуття має право на існування. Його потрібно прожити, побути в ньому. Але важливо не застрягати, а м’яко трансформувати — через усвідомлення, через любов до себе, через практики, які піднімають нас у вище енергетичне поле.

Саме так народжується нова якість життя — зсередини назовні.

Уявімо, що у вас є можливість написати листа кожній жінці на планеті. Яке б послання ви хотіли залишити, який сенс між рядків?

Якби я могла написати листа кожній жінці на планеті, я б сказала:

“Жінко, ти вже цінна. Тобі не потрібно нічого доводити, боротися, страждати, аби бути гідною любові, щастя чи поваги.

У тобі вже є все. Твоя сила — в ніжності. Твоя мудрість — у серці.

Обирай себе. Не з егоїзму — а з любові. Вчися жити з відкритим серцем, навіть тоді, коли хочеться його закрити.

Бо саме любов до себе відкриває двері до любові до світу.

Уяви, як зміниться планета, якщо кожна з нас навчиться любити навіть незнайому людину — з повагою, з прийняттям, без осуду.

Медитуй, дихай, пізнавай себе. Шукай не ідеальність, а істинність.

Живи не за сценаріями, а за покликом душі.

Не чекай — почни. І дозволь собі більше.”

Якщо цей лист відгукнувся тобі — знай, що ти не одна.

Я створюю простори, де жінки знову знаходять себе, гармонізують внутрішній світ і повертаються до життя з ясністю, силою і любов’ю.

І якщо ти відчуваєш, що прийшов час — я з радістю буду поруч на цьому шляху.

Підписатися