top of page

Ірина Блажина: «Чому нам так важко витримувати хороше?»

Фото автора: BOMOND VIP fashion magazine
BOMOND VIP fashion magazine
7 хвилин тому
Читати 4 хв

Відповідь однозначна й проста:

МИ НЕ ВМІЄМО.

Все. Крапка.


Правда ж, просто?


Зараз кожний прикладе до себе цю тезу… і поллється водоспад хейту…


Що ж…

Наливайте каву і готуйтеся до довгої розмови.

Мої статті для тих, хто бажає ставити питання й розмірковувати.


Отже, починаємо.


 Ірина Блажина, психологиня сидить на стільці

Людина — це унікальне явище Всесвіту, що існує як гармонійна архітектура енергій — фізичної, емоційної, духовної та інтелектуальної.

Причому 93% — це емоції, стани, почуття, відчуття.

80% спілкування — це емоції.


До чого це?


До того, що перше, з чим знайомиться дитина, — це почуття й відчуття: мамина любов, турбота, ніжність…

Потім — батьківська суворість, доброта, гордість за синочка чи донечку…


Малеча дорослішає, набуває емоційного досвіду.

І якщо негативні емоції зустрічаються часто, то дитяча психіка вчиться ними якось управляти, пристосовуватися, нейтралізувати…


Виходить погано, тому що дорослі не вчать… Бо й самі не вміють.


Що робити з образою, злістю, заздрістю, невдоволенням, стражданням, страхом, провиною, стидом?

Коли від горя перехоплює подих?


Ну десь поплакав, десь істерику вчинив, десь причаївся, промовчав, у бійку вдерся.

Ну і якось легше стало.


Мозок фіксує, ЩО САМЕ приносить полегшення. Формується АЛГОРИТМ ВИХОДУ із кризи.


Людина дорослішає, додаються до того списку алкоголь, наркотики, шопінг.

Не кращий вихід…


Але людина опановує свій стан і ЗНАЄ, ВМІЄ щось робити.

Під такі знання народжуються нейрони, працює гормональна система…

Ну якось ми живемо.

Поганенько, в душі шкребе, депресія накриває.

Але ж не вмерли…

Ну забули про щастя. Ну що ж…

І батьки так жили…


А тепер скажіть, чого СУБ’ЄКТИВНО більше в житті — хорошого чи поганого?


Раціональна відповідь — 50/50.

Але ми фіксуємо частіше негатив.


Чому?


А шо там хороше фіксувати? Воно й так хороше…


Ми звикаємо до образ, приниження, знецінювань, примусу і т. п.

Що ми погані, неуспішні, негарні, дивні і взагалі якісь не такі.

Що ми не розуміємо, не знаємо, не заслуговуємо.


Список доповніть самі, і він буде нескінченним.


Чому звикаємо?


Тому що вміємо (хоч і погано) з цим справлятися.


СВІТ НЕСПРАВЕДЛИВИЙ — НУ Й ДІДЬКО З НИМ…


Але повне жахіття наступає, коли людина стикається з ХОРОШИМ…


Рятуйте, люди добрі!!


По-перше, нас привчили, що:


ХОРОШОГО МАЛО І ТІЛЬКИ НА НОВИЙ РІК.

ХОРОШЕ ТРЕБА ЗАСЛУЖИТИ.


Тобто троянди раз на рік, а лайна навалом, кожного дня й безплатно.


У такій парадигмі мозок НЕ МОЖЕ СФОРМУВАТИ АЛГОРИТМ СПРИЙНЯТТЯ ХОРОШОГО: немає нейронів, які б обслуговували такі стани.


Дофамін, серотонін, окситоцин — «гормони щастя» — вмерли.

Досвіду правильних реакцій немає…


Тому, коли нам щось приємне роблять або кажуть, то перша реакція: ОЙ, ТА ШО ВИ… ТА МЕНІ НІЯКОВО… ОЙ, НЕ ВАРТО…


Мозок не знає, що з цим робити, тому ми й тікаємо.


…Якось я пішла з моїми студентами вулицями Харкова.


В них було завдання ГОВОРИТИ компліменти усім підряд, без розбору.

Хлопці ще й квіточку жінкам дарували.

Просто так.


Дівчата чоловікам пропонували каву.

Просто так.


Царице Небесна! Рятуйтеся, хто здатен!


Люди ціпеніли, шарілися, червоніли, ніяковіли, опускали очі долу…


Цікава річ — чим молодшою була людина, тим легше і радісніше вона сприймала компліменти.


І… БІНГО! Маленькі діти взагалі були вдоволені й щасливі — вони ЗНАЛИ, що робити з цим станом. Для малечі норма — бути ХОРОШИМИ.


А потім суспільство вибиває з нас ці знання. І ми забуваємо наш ПРИРОДНИЙ СТАН.


Ми не вважаємо себе ГІДНИМИ такої ласки — бути хорошими.


Тому й хороше важко приймаємо.

Або взагалі не приймаємо.


Мозок панікує — немає інструкції!

ЯК ЙОГО, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, ПРИЙМАТИ?!

ЩО РОБИТИ?!

Ааааа!

РЯТУЙТЕ!! — мені добро причиняють!!


Йдемо далі.


Емоція — це енергія, стан. Вони плинуть у часі. І живуть!!


Ще в 60-х роках минулого століття Оксфордська психологічна школа задалася питанням: СКІЛЬКИ ЖИВУТЬ ЕМОЦІЇ.


Науковці поставили експеримент майже на 3800 людей.

І світ був шокований:


провина, ревнощі,

страх, сором,

ненависть, заздрість,

презирство,

невдоволення живуть десятиліттями!!

А милосердя, ніжність, натхнення, радість, захоплення, окриленість, великодушність ледве-ледве дотягують до 40–60 хвилин.


Порівняйте 20 років і 60 хвилин!!


Найменший термін живучості — це ВДЯЧНІСТЬ!

Живе 8 хвилин!

НОКАУТ!!!


Емоції високої енергії живуть найменше.

І відчуваємо ми їх нечасто.


Мозок їх майже не фіксує — не може відтворити — не може народити нейрони — не працює гормональна система — НЕМАЄ АЛГОРИТМУ ПОВЕДІНКИ Й ПРИЙНЯТТЯ.


Все… ми у пастці!

Самі в неї залізли, самі замкнули, самі ж ключі в море викинули…


Чого ж то так?


ВИСОКІ емоції легкі, летючі, наче повітря або сонячне світло. Вони ледве торкаються нас своїм крилом і зникають.


НИЗЬКІ емоції важкі й неповороткі, як болото, — ми в’язнемо у них по самі вуха.


…Порівняйте дотик до щоки місячного сяйва — НІЖНІСТЬ.

І удар снігової брили по голові — ПРИНИЖЕННЯ.


На який стан ви зреагуєте гостріше й швидше?


На ПРИНИЖЕННЯ!!!

І крутити в голові його будете ще не одну годину — буде важко й образливо.

Ще й помститися хочеться.


А НІЖНІСТЬ пролетить миттєво.

Наче так і треба.


Мозок її навряд зафіксує.


Думаю, що приклад зрозумілий.


Жах?!


Ні. Просто новий крок у навчанні в школі, що зветься ЖИТТЯ.


Воно завжди справедливе і завжди вчить.


Що ж з цим робити?


Почніть СВІДОМО фіксувати все хороше, що трапляється протягом дня, і тримати цей стан — так ви будете ПЕРЕВЧАТИ мозок.


Говоріть компліменти усім підряд і фіксуйте як їхню реакцію, так і свою — вас чекають цікаві відкриття.


Хваліть дітей і вчіться у них.


Вони єдині знають, як приймати хороше!


Щастя вам і любові.

Далі буде.


Автор. Ірина Блажина, психологиня



BOMOND VIP fashion.png
images (3).png
  • Instagram

Жіночий журнал вашої fashion естетики, українських брендів, мистецтва поза часом.

До зустрічі на сторінках глянцю

bottom of page