Ірина Блажина: «Потреба бути потрібним: коли турбота про інших стає способом уникати себе»
Ще одне глибоке питання.
На нього наша цивілізація вже тисячі років намагається дати відповідь.
Хто ми такі, щоби пройти повз?..
Отже, готуємо каву і, не поспішаючи, розбираємося…
Людина - то тваринка стайна.
Ми ні психологічно, ні фізично, ні фізіологічно не пристосовані жити самостійно, наодинці й самотньо.
Це наші заводські налаштування.
Це ПРИРОДА і ГЕНЕТИКА.
Разом легше виживати, боронитися від ворога, зводити палаци, фортеці.
Психіка серед «своїх» почувається в комфорті й захисті.
(Ми РАЗОМ, нас не подолати).
Сім’я дає впевненість і статус, діти - щастя в майбутньому, онуки - відчуття РОДУ й невмирущості.
Правда ж, здорово?!
Але обернемо медаль іншою стороною…
Які якості ти повинен проявити, щоб жити в такому раю?
Перший закон земного світу:
ТИ - МЕНІ, Я - ТОБІ штовхає нас до пошуку і розвитку таких якостей.
Психіка доходить висновку:
Я повинен дати щось, що потрібно іншим.
Я повинен БУТИ ПОТРІБНИМ!!
Правильно…
Так виживати легше, зручніше; успішніше розвивати свої таланти й обмінювати їх на щастя БУТИ ПРИЙНЯТИМ у суспільстві.
Ось і все…
Сценарій накреслено, закладено у підсвідомість і підтверджено тисячоліттями нашої цивілізації.
Тобто бажання БУТИ ПОТРІБНИМ - це лагідна архітектура нашої психіки, нашого пристосування до життя.
Його неможливо знищити!!
Але його можна спотворити…
Як?
1. Виховати змалечку в людині впевненість, що якщо вона не буде потрібною, то її не любитимуть.
2. Привчити дитину бути потрібною людям… бути хорошою, корисною, ЗРУЧНОЮ (і ручною).
3. Довести, що потрібною бути необхідно комусь… а НЕ СОБІ…
«Жити для людей, а не для себе».
1. Призвичаїти до хибної скромності (менше хизуйся, будь скромним, нехай про тебе люди хороше скажуть).
Все!!
Дитина вірить у маячню… тому що так говорять дорослі значущі люди.
Дитина НЕ ВМІЄ БУТИ ПОТРІБНОЮ СОБІ…
В ній вибито здоровий егоїзм.
Витоптано гідність і самоповагу…
Вона уникає бути потрібною собі: не зараз… потім… недоречно… не на часі…
Я турбуюся про інших (тому що уникаю турбуватися про себе; я сам собі не цікавий і не знаю, чого прагну)…
ВІДКЛАДЕНЕ ЖИТТЯ… а з часом і загублене…
Дорослішаючи, людина вчиться ЗАДОВОЛЬНЯТИ ПОТРЕБИ ІНШИХ, а не свої.
І смертельно боїться бути непотрібною.
Страх, що мене викинуть на сміття, стає керівником життя.
Чому?
Ніхто НЕ ВЧИВ, не розповідав, не показував, ЯК САМЕ це робити?
Сценарій «ЖЕРТВА» готовий.
1. Жертва не знає, чого вона хоче, чого прагне, якого життя, якої кар’єри, роботи, стосунків.
Це їй не цікаво…
Хоча душа й болить іноді…
2. Зате добре знає, що необхідно іншим, і як задовольнити їхні потреби… МОВЧКИ, бо нікому твої проблеми не цікаві.
Таке собі підле й підступне використання чужих талантів і ресурсів…
3. Жертва агресивна, їй хочеться ЖИТИ для себе. Але вона не знає ЯК.
Тому відбувається класична підміна: я знаю, як ви повинні жити.
Ми зустрічаємо людей, що нескінченно роздають поради, нав’язують свою присутність і нескінченно базікають.
Прив’язують вашу увагу.
Оце викривлене бажання бути потрібним, приправлене жахом, що мене не люблять.
Але людина цього не усвідомлює.
І ображається, якщо її ігнорують, прагнуть позбутися її присутності…
Це ДЕГРАДАЦІЯ нашої психіки…
Складаємо пазл:
ми уникаємо турботи про себе, тому що отримуємо ВТОРИННІ ВИГОДИ, підсвідомі, неочевидні, ірраціональні…
1. Думаємо, що нас будуть любити і приймати;
2. вважаємо, що ми «хороші», і нам будуть вдячні;
3. підтримуємо свою самооцінку, самоповагу й гідність.
Це ілюзії…
Тільки ж ми в них свято ВІРИМО…
І боїмося, що вони розіб’ються…
Що робити?
Як із жертви не перетворитися на падлючого користувача?
Як зберегти баланс?
Як зберегти душевне здоров’я?
1. Хизуйтеся!
Відновлюйте здоровий егоїзм, з ним - свою гордість і самоповагу (вчіться у дітей - вони це роблять віртуозно!).
Це перший крок.
2. ДВІ ГОДИНИ на добу - тільки для себе.
Читаємо…
П’ємо каву…
Йдемо на тренування…
Мовчки сидимо у своєму куточку…
Плануємо…
Мріємо…
Що хочете… але ТІЛЬКИ ДЛЯ СЕБЕ…
Це другий крок.
Кожного дня… як молитва…
І нехай весь світ зачекає…
Автор. Ірина Блажина, психологиня
