Єлизавета Фюрер: “Музика - це творчість, це прояв себе у різних образах”

Співачка, сценарист, копірайтер і письменниця, яка бачить мистецтво як спосіб розказати особливу історію. Сьогодні на сторінках грудневого випуску BOMOND VIP fashion у головній ролі DIGITAL COVER - прекрасна Єлизавета Фюрер. Її творчість - це режисура почуттів, де немає чорного і білого, є лише довіра до Всесвіту. Вона оголює людину перед самим собою: показує її світлі й темні сторони, розкриває глибини, у яких кожен може впізнати себе. Її присутність у журналі - це нагадування, що творчість не лише прикрашає світ, а й відкриває його правду.

Пані Єлизавето, зізнаюсь, я дуже чекала на наше інтервʼю… Творчість, мистецтво, краса, почуття… все це наче платівка, у якій кожна пісня і сторінка книги життя створюють неповторний ритм. Розкажіть, будь ласка, яким був початок вашої історії у світі письма та музики? Що стало першим імпульсом, який надихнув вас творити?

З самого дитинства батьки привили мені любов до творчості: ми багато разом співали, читали казки, ходили на різні спортивні та творчі гуртки з братом.

Бажання працювати з текстом я відчула у школі, коли нам задавали написати різні оповідання чи аналізи прочитаних творів. Потім, у 9-му класі, я прочитала, як Пауло Коельо надихнувся письменництвом і сам став на цей шлях, хоча спочатку займався зовсім іншим. І мені теж так захотілося. Я тоді читала його книги, і він був одним із моїх улюблених письменників. Але я так і не почала писати книги. Я навчалася у школі, потім в університеті, паралельно пробувала себе у різних сферах діяльності, але до письменництва повернулася лише кілька років тому, коли одного дня просто сіла, відкрила чистий документ у комп’ютері й почала писати історію. Спершу вона була погано продуманою, але я щоразу поверталася, щось виправляла, вдосконалювала свої навички й сам текст. Це справа надовго, тож мої книги ще не вийшли, але сподіваюся, що найближчим часом зможу випустити їх у світ.

А от із музикою було трохи по-іншому. В якийсь момент, вже коли мені було років 20, мама мене запитала, чи хочу я продовжувати щось робити у цьому напрямку, і я сказала «так». Тоді ми знайшли людей, записали перші пісні — і справа пішла. Я почала писати пісні, хоча до цього рішення ніколи не пробувала. І, чесно кажучи, перші були не дуже, тож усе невдале так і залишилося у чернетках. Я хотіла працювати з різними людьми, але завжди звучало одне й те саме — я повинна визначитися зі стилем, образом, концептом, і робити так, як мені скажуть, бо в іншому випадку нічого не спрацює, але одночасно гарантій ніяких немає, в працювати так з кимось справа достатньо затратна.

Мені тоді було дуже складно визначитися, бо я не знала, в якому стилі хочу рухатися. Навіть зараз можна простежити, що всі пісні, які я написала, — дуже різні. Вони не тільки різними мовами, а й у різних музичних стилях.

Це просто інший шлях, і він складніший. Але я не хочу робити музику лише заради комерції, адже початковий сенс — це творчість, це прояв себе в різних інтерпретаціях і образах.

Жінка сучасності — як складна мелодія: різні тембри, ритми, паузи і несподівані акорди. Кожна з нас — особлива композиція. Яким є образ сучасної леді у ваших очах?

Сучасна леді в моїх очах — це смілива, щира, вайбова дівчина без пихи й грубості. Так склалося, що жінки, щоб чогось досягти, мають проявляти силу — характеру, волі, поведінки… і молоді дівчата іноді неправильно це сприймають. Зараз багато сучасних дівчат бачать свою силу у здатності постояти за себе, але не тими методами: не вихованістю та твердою позицією, а грубістю і лайкою, не відходом від непотрібних конфліктів, а криками й приниженнями інших. Але я зустрічаю і багато хороших дівчат, які дивують своєю чистотою думок, цінностей і сприйняття світу. Хочеться, щоб і дівчата, і чоловіки мали правильні цінності, чуттєвий інтелект, розсудливість, почуття справедливості, вірності, довіри й вдячності Всесвіту.

Особливої уваги заслуговує і те, що ви експериментуєте зі сценарним письмом. Що для вас означає «перетворити ідею на історію»? Чи є певні методи або ритуали, які допомагають вам у цьому мистецтві?

Я тільки цьому вчуся, але головне, що я поки зрозуміла, — це те, що ми не просто розповідаємо історію, потрібно знайти сенс і все вибудовувати навколо нього. Потрібні точки дотику з читачами, щоб вони бачили себе в наших історіях.

Особливих методів чи ритуалів поки що в мене немає.

Хіба що… я розумію, що аби моя стаття чи історія була цікавою й захопливою, я маю поставити себе на місце читача, залізти в його голову, подумати його думками, вибачте за тавтологію, і подивитися на світ його очима: а що буде, якщо я прочитаю це, чи захочу я читати далі, якщо побачу це тоді, коли мені нічого не хочеться, що було б для мене несподіваним поворотом або зачіпаючим фактором?

Це доволі непроста робота для мозку, бо спершу незвично, а ми, люди, — доволі егоїстичні істоти, зациклені на собі, своїх досягненнях, бажаннях тощо, тож часто з’являється відторгнення, коли ти ставиш себе на позицію іншого, і мозок швидко втомлюється. Мені здається, що я використовую багато енергії на генерацію ідей, щоб вони були не банальними, не заїждженими, а живими. Тому маю інформаційно відпочивати. Але для мене це творчість. І я особливо люблю працювати з цікавим текстом.

Кожен твір — не лише особистий досвід, а й дзеркало для тих, хто слухає чи читає. Творчість має силу резонувати, впливати, створювати емоційні світи навколо. Єлизавето, у вашій творчості, наскільки ви відчуваєте, як вона впливає на інших? І якою є ваша улюблена композиція?

У мене ще невелика аудиторія, і я не проводила спеціальних опитувань, тож немає однозначної відповіді. Але на думку моїх рідних, друзів, знайомих — мої пісні тримають хороший рівень у музичному світі, є пісні, які мої знайомі проживають повністю, є пісні, які піднімають настрій або допомагають прожити ті чи інші емоції.

Насправді, кожна моя нова пісня стає для мене улюбленою. Тож це нескінченний процес. Я обожнюю те, що створюю, і з кожною новою композицією відчуваю зростання. І мені часто це кажуть люди, з якими я працюю, — що ця пісня краща за попередню, хоча попередня вже на високому рівні і теж дуже крута. Але з’являється інша манера, якась новизна, щось ми вигадуємо у стилістиці музики тощо. Тож, коли я з кимось щось створюю, то мені здається, це великий плюс в обміні досвідом, ідейності та спільному зростанні.

Кажуть, що творчість — це шлях самопізнання. Що вона допомагає вам зрозуміти про себе, про світ навколо, і як змінює ваше мислення?

Мені здається, що у моєму випадку творчість у вигляді пісень — це вже вихлоп, результат аналізу, проживання почуттів і перетворення всього, що мене наповнює, у щось матеріальне.

А якщо говорити про книги, то під час письма я вчуся по-новому сприймати деякі речі, ставлю собі глибинні запитання, шукаю на них відповіді, і до мене приходить розуміння. Цей процес з’єднує мене зі Всесвітом по-іншому, не так, як музика, — а плавніше, спокійніше. Здається, це можна назвати «вдовгу», як якесь тривале навчання та знайомство зі своїм внутрішнім компасом.

Пропоную зараз уявити, що ми з вами знаходимось десь на березі моря… І у нас є багато листівок, які ми відправимо кожній жінці на планеті разом із вашою платівкою. Яке б послання ви написали?

Довіряй Всесвіту. Він відведе від тебе все, що не призначене тобі, навіть якщо ти будеш намагатися це втримати. Адже Він знає, що насправді тобі потрібно, і коли ти будеш готова — Він приведе у твоє життя найкраще, призначене для тебе.

Підписатися