Марина Шевчук: «Я хочу, аби кожна жінка дозволила собі повернутися до себе»

Іноді життя змінюється не поступово, а в одну мить. Воно руйнує звичні опори, ставить перед болем, невизначеністю та питаннями, на які неможливо знайти відповіді зовні. Саме тоді починається найважливіша подорож - до себе.

Марина Шевчук - духовний наставник, авторка курсу «Провідник нового часу», жінка, яка пройшла через особисту кризу, втрату звичного життя, еміграцію та глибоку внутрішню трансформацію. Сьогодні вона допомагає людям знаходити власні відповіді, повертати контакт із собою та відкривати нові сенси через усвідомлений духовний розвиток.

У новому інтервʼю на сторінках BOMOND VIP fashion ми говорили про жінку без масок, про внутрішню свободу та вихід із клітки чужих очікувань. Про материнство як один із найглибших духовних шляхів, про створення авторської програми «Провідник нового часу» і практики, які допомагають людині почути себе.

«Не відкладайте життя. Не чекайте ідеального моменту, тому що його може не бути. Починайте жити своє життя вже зараз», - розповідає пані Марина.

Про шлях крізь кризу до покликання, про чесність із собою, любов, свободу вибору та повернення до власної сили - між рядків розмови з героїнею нової DIGITAL обкладинки.

Пані Марино, сьогодні наше інтерв’ю я б хотіла розпочати зі слів, які стали початком мого знайомства з вами: “Найсильніше - не боротися. А бути. У своїй правді, у своїй цінності, у своїх можливостях.”

Мені здається, ці слова будуть актуальними, напевно, в усі часи. Розкажіть, будь ласка, яким був ваш особистий початок історії до призначення бути духовним наставником і передавати власні знання провідникам?

Насправді мій шлях почався не з бажання передавати знання іншим. Він почався з особистої кризи та глибокого внутрішнього болю.

Це сталося приблизно у сорок років. До того часу я жила досить стабільним і, як заведено вважати, успішним життям. Родина, власна справа, квартира, автомобіль, визнання, любов — усе те, що зазвичай асоціюється з реалізованістю та благополуччям.

Проте початок повномасштабної війни став для мене надзвичайно сильним переломним моментом. Ми були змушені залишити Україну й переїхати до Австрії. Уже сам факт вимушеної еміграції був дуже болючим. Ми втратили відчуття дому, опори та звичного життя. До цього додалися фінансові труднощі, адже ми не звикли жити в режимі постійних обмежень. Найскладніше було те, що ми не розуміли, як будувати своє життя далі. Ми не знали мови, не бачили перспектив і не могли знайти справу, у якій відчували б себе реалізованими.

На цьому тлі почали руйнуватися й стосунки всередині родини. Старший син залишився в Україні й не зміг поїхати разом із нами. У той період ми з чоловіком почали багато сваритися, напруження накопичувалося щодня. Почали хворіти діти, хоча раніше наша родина практично не знала проблем зі здоров’ям. Згодом захворіла і я.

У певний момент наші з чоловіком стосунки опинилися на межі розриву. Тоді мені здавалося, що руйнується абсолютно все навколо. Але згодом я зрозуміла: найголовніше, що руйнувалося в той період, - це мої стосунки із собою.

Саме тоді я усвідомила, що більше не можу жити так, як раніше, і маю кардинально щось змінити. Я почала шукати діяльність, у якій зможу реалізувати свій потенціал і знайти нові сенси для себе.

Спочатку був один наставник, потім інший, далі - нові вчителі та нові знання. Я пройшла шлях із наставниками та вчителями, які допомагали мені зрозуміти себе, передавали інструменти для роботи над своїм психологічним, емоційним і духовним станом. Крок за кроком я навчалася чути себе, по-іншому дивитися на життєві обставини та знаходити внутрішню опору навіть у найскладніші періоди життя.

Проте в процесі роботи почали відбуватися значно глибші зміни. Я зрозуміла, чому життя привело мене саме в цю кризу і для чого все це сталося. Сьогодні я чітко усвідомлюю: шлях духовного провідника обирають не завжди добровільно. Якщо це шлях людини, але вона його не приймає, життя все одно знайде спосіб привести її туди через певні події та досвід.

Поступово я почала відновлювати себе. І побачила, як внутрішня гармонія змінює зовнішню реальність. Змінилися стосунки в родині. Діти перестали конфліктувати між собою. Ми з чоловіком почали по-іншому бачити й чути одне одного. Навіть фізичний стан усієї родини покращився.

Тоді я зрозуміла, що не хочу зупинятися. Я продовжила навчання, опановувала нові інструменти та методики. Водночас усвідомила важливу річ: те, що допомогло мені, хоч і було дуже ефективним, підходить не кожній людині. Не всі готові до швидких і радикальних трансформацій. Комусь потрібен м’якіший шлях, інший темп і більш поступове зцілення.

Саме тому я почала вивчати різні підходи до духовного розвитку та внутрішніх змін. Згодом усе це об’єдналося у власну трансформаційну систему, яку я створила на основі особистого досвіду, багаторічного навчання та практики.

Я переконана, що провідником може бути кожна людина. Насамперед — для самої себе. Уміння зрозуміти себе, відновити внутрішню рівновагу та знайти власні інструменти зцілення вже є достатнім і цінним шляхом.

Водночас є люди, які відчувають покликання допомагати іншим проходити цей шлях. Саме для них існує роль духовного наставника та провідника.

Тому моя програма створена як для тих, хто хоче глибше пізнати себе та змінити власне життя, так і для тих, хто прагне професійно працювати з людьми та супроводжувати їх у процесі трансформації.

Для мене надзвичайно важливо, що ця система народилася не з теорії. Вона народилася з прожитого досвіду, криз, пошуків, навчання та реальних змін.

Сьогодні я чітко розумію: духовний наставник — це не людина, яка красиво говорить про трансформацію. Це людина, яка сама пройшла свій шлях, знає ціну внутрішніх змін і здатна провести іншого через цей процес, спираючись не лише на знання, а й на власний живий досвід та інструменти, які дійсно працюють у трансформації, зціленні душі.

Якби ви були художницею і вам потрібно було б написати портрет сучасної жінки, яким він був би у ваших очах? Які риси були б притаманні цьому образу, які кольори ви б обрали і якою була б атмосфера цього портрета?

Якби мені потрібно було створити портрет сучасної жінки, я б не зосереджувалася лише на красі, легкості чи усмішці. Для мене сучасна жінка — це насамперед жінка, яка визнає свою силу, знає себе справжню і не боїться дивитися правді в очі.

На цьому портреті була б жінка з глибоким поглядом. Жінка, яка не приховує свій біль, якщо він є, і не робить вигляд, що її життя складається лише з легких та красивих моментів. Адже кожна людина приходить у цей світ зі своїми уроками, випробуваннями та досвідом.

Сьогодні ми часто бачимо образи жінок, які демонструють лише ідеальну сторону життя. Але за цими образами нерідко ховається справжність, якої ми не помічаємо. Саме тому для мене сучасна жінка — це та, яка готова зняти маски й показати себе такою, якою вона є насправді. І саме в цій чесності я бачу справжню силу.

Вона може бути мамою, дружиною, експерткою, підприємицею чи творцем. Вона може реалізовувати себе у будь-якій ролі. Але найважливіше — вона прагне пізнати себе, зрозуміти свої справжні бажання та жити у злагоді з ними.

Мені б хотілося, щоб сучасна жінка не лише брала на себе відповідальність і долала труднощі, а й дозволяла собі легкість. Дозволяла собі радіти життю, мріяти, любити, відпочивати та отримувати задоволення від того, що має. Щоб вона прислухалася до себе, а не лише до очікувань суспільства чи нав’язаних стандартів.

Тому кольорами цього портрета були б теплі, глибокі й живі відтінки — кольори внутрішньої мудрості, любові та спокою. А його атмосфера була б наповнена справжністю, свободою і прийняттям.

Для мене сучасна жінка — це насамперед чесна жінка. Жінка без масок. Жінка, яка живе у любові до себе і не боїться бути собою.

У реаліях сьогодення жінки досить часто опиняються у своєрідній клітці. Це клітка очікувань інших людей, клітка правил суспільства, клітка постійного порівняння. У всьому цьому жінка нерідко втрачає себе. І повернення до себе, напевно, є таким же важливим, як можливість дихати, відчувати, бачити і говорити. Які перші кроки, на вашу думку, варто зробити жінці, щоб відкрити цей замок і вийти з цієї клітки?

Перший крок — це взагалі визнати, що ця клітка існує. І що ти зараз у ній перебуваєш.

При цьому для кожної жінки така клітка виглядає по-різному. Комусь може здаватися, що клітка — це зовнішні обмеження. Але насправді дуже часто вона складається з внутрішніх програм: життя за чужими правилами, відмови від власних бажань, постійного прагнення відповідати чужим очікуванням.

Якщо говорити образно, то одна з найпоширеніших кліток — це програма «хорошої дівчинки», коли жінка намагається бути зручною, правильною і хорошою для всіх, окрім себе. Тому перший крок до свободи — побачити це і чесно визнати.

Я б не починала із глобальних рішень. Я б почала з простих запитань до себе: «Що я зараз відчуваю?», «Чого я насправді хочу?», «Де я зраджую собі?», «Де я дію зі страху, а не зі своїх справжніх бажань?», «Де я обираю не себе, а зручність для інших?». Саме така чесність із собою стає початком змін.

Другий важливий крок — перестати порівнювати свій шлях із чужим. У кожної людини своя історія, свої уроки, свої стартові умови та власний темп розвитку. Дуже часто ми дивимося на красиву картинку чужого життя і не бачимо того досвіду, болю, труднощів і трансформацій, які стоять за цією картинкою. Тому порівняння майже завжди віддаляє нас від себе справжніх.

Третій крок — повернути собі право вибору. Насправді вибір є у кожного з нас, але дуже часто ми про це забуваємо. Ми живемо так, як зручно іншим, як правильно за правилами суспільства або як від нас очікують. І поступово втрачаємо контакт із власними бажаннями.

Саме тому я пропоную починати з маленьких рішень. Запитувати себе: «Що я хочу сьогодні?», «Куди я хочу піти?», «Що принесе мені задоволення?». Через такі прості щоденні вибори жінка поступово повертає собі відчуття власного життя.

І ще одна важлива річ — працювати не лише через розум. Дуже важливо знову навчитися відчувати. Своє серце, своє тіло, свої емоції. Наше тіло завжди показує, де живе страх, де прихований біль, а де знаходиться наша справжня сила.

Саме тому у своїй роботі я використовую різні практики, які допомагають людині почути себе. Той внутрішній голос, який ми часто заглушаємо зовнішнім шумом. Я називаю його своїм справжнім «Я». І коли жінка починає чути цей голос, вона поступово знаходить відповіді на головні запитання свого життя, розуміє, який крок зробити далі, і знаходить власний шлях виходу з тієї клітки, в якій колись опинилася.

Особливої уваги заслуговує також і те, що ви є авторкою курсу «Провідник нового часу». Познайомте нас, будь ласка, ближче з цим навчанням і його цінностями.

Курс «Провідник нового часу» — це моя особлива гордість. Я не просто створила його — я його прожила, народила через власний досвід і сьогодні бачу результати своїх учнів. І саме тому можу впевнено сказати: ця програма дійсно працює.

Для мене це не просто набір технік чи інструментів, які дозволяють допомагати іншим людям. Насамперед це шлях глибокої внутрішньої трансформації самої людини. Я переконана: неможливо стати провідником для інших, поки ти не навчився бути провідником для себе.

Саме тому навчання починається з особистої роботи над собою. Ми вчимося виходити з руйнівних сценаріїв, звільнятися від внутрішніх обмежень, відновлювати контакт із собою та своїми справжніми потребами. І лише після цього переходимо до вивчення інструментів, які допомагають супроводжувати інших людей на їхньому шляху.

Сьогодні я бачу, наскільки важливим є саме такий підхід. Дуже багато людей прагнуть допомагати іншим після власної трансформації, але часто спираються виключно на свій досвід. Проте особистий досвід — це ще не система і не методологія. Для того щоб бути наставником, недостатньо лише пройти кризу та вийти з неї. Потрібно розуміти, як працюють внутрішні процеси людини, володіти інструментами, знати основи духовного розвитку та вміти екологічно супроводжувати інших.

Саме тому у своєму курсі я поєднала практичні інструменти, роботу зі станами, психологічні аспекти, медитативні практики, глибинні розбори, розуміння внутрішніх програм і причинно-наслідкових зв’язків.

Ми вивчаємо не лише те, як допомогти людині, а й те, як не нашкодити їй.

Окреме місце у програмі займає практика цвяхостояння. Для мене це один із найпотужніших інструментів трансформації. Водночас я завжди наголошую: цей інструмент підходить не кожному і не на кожному етапі. Іноді людині спочатку потрібно пройти інші внутрішні процеси, а вже потім працювати з такими потужними практиками. Саме тому на курсі ми багато уваги приділяємо усвідомленню та готовності до тих чи інших змін.

Для мене провідник нового часу — це людина, яка не створює залежності від себе. Навпаки, вона допомагає іншому повернути контакт із власною душею, тілом, внутрішньою мудрістю та своїм шляхом. Провідник не говорить: «Я знаю, як тобі правильно жити». Він допомагає людині почути власні відповіді та знайти свій напрямок.

Я завжди кажу, що провідник — це не рятівник. Це людина, яка створює безпечний простір для трансформації та вміє супроводжувати цей процес екологічно й усвідомлено.

Ще одна особливість мого курсу полягає в тому, що я не залишаю учнів сам на сам із записаними уроками. Попри те, що це навчальна програма, я називаю її наставництвом. Я особисто супроводжую кожного учня, проводжу розбори, відповідаю на запитання, підтримую в процесі навчання та розвитку.

Для мене важливо, щоб кожна людина почувалася почутою, зрозумілою та прийнятою. Саме тому курс побудований не лише на знаннях та інструментах, а й на глибокій повазі до людини та щирій любові до людей.

Материнство відкриває у жінці зовсім інші грані. Воно показує, що любов здатна стирати будь-які межі, і заради тих, кого ми любимо, ми продовжуємо рухатися вперед і намагаємося створити для дітей найкраще майбутнє. Розкажіть, будь ласка, яким стало для вас материнство і які цінності ви відчуваєте головними для себе у ньому?

Материнство для мене — це глибокий духовний шлях. Я мама чотирьох дітей, і сьогодні можу сказати, що саме через материнство я відкриваю в собі багато граней, про існування яких раніше навіть не здогадувалася.

Кожна моя дитина є для мене вчителем. З кожною я по-новому пізнаю себе, вчуся любові, прийняттю, відповідальності. Але водночас через материнство я бачу і власні страхи, власні обмеження. Я розумію, наскільки часто намагаюся контролювати, наскільки багато очікувань можу покладати на дітей і як легко інколи сплутати любов із бажанням усе вирішити за них.

Якщо чесно подивитися на своє материнство, я бачу в ньому дуже багато відповідей. Ми можемо довго говорити про духовність, розвиток і усвідомленість, але саме в сім’ї, поруч із дітьми, найкраще видно, ким ми є насправді. Саме там стає зрозуміло, де ми діємо з любові, а де — з контролю. Де приймаємо дитину такою, якою вона є, а де намагаємося підлаштувати її під власні очікування.

Особливе місце в моєму житті займає тема дитячого розвитку. Понад двадцять років я працювала у цій сфері, створювала освітні програми, центри розвитку та навчальні проєкти для дітей. І весь цей час я говорила про одну дуже важливу річ: не потрібно виховувати зручних дітей.

Тому що зручні діти дуже часто виростають у дорослих, які не знають своїх бажань, бояться говорити про свої потреби та постійно намагаються відповідати чужим очікуванням. Сьогодні, працюючи духовним наставником, я часто зустрічаю саме таких людей. І бачу, наскільки важливо ще в дитинстві допомогти дитині зберегти контакт із собою.

Мені хочеться, щоб діти могли висловлювати власну думку, говорити про свої бажання, помилятися й не боятися помилок. Щоб вони вчилися чути себе та довіряти собі.

Звісно, моє материнство є різним. Я теж проходжу через контроль, через надмірні переживання, через бажання підстелити дітям соломку та захистити їх від усіх труднощів. Як мама, я часто хочу зробити їхній шлях легшим. Проте, справжня підтримка полягає не в тому, щоб прожити життя за дитину, а в тому, щоб дати їй можливість прожити його самостійно.

Сьогодні я бачу, що попри всі свої помилки мені вдається зберегти головне — контакт із дітьми. Вони завжди можуть говорити зі мною про свої бажання, а я їх чую. І для мене це величезна цінність.

Якщо говорити про головні цінності материнства, то для мене це любов, чесність, підтримка та свобода бути собою. Дуже важливо, щоб дитина знала: їй не потрібно заслужити любов батьків. Вона цінна вже самим фактом свого існування.

Діти можуть бути різними. Вони можуть шукати себе, помилятися, змінюватися, сумніватися, обирати власний шлях. Але любов не повинна залежати від їхніх успіхів чи досягнень.

Я хочу, щоб кожна дитина відчувала безумовну любов. Тому що для мене все починається саме з любові. І я переконана: справжні стосунки між батьками та дітьми можуть будуватися лише на ній.

Знайти власне призначення, зрозуміти себе, свої страхи і можливості, створити гармонію в житті - це справжня цінність. Але ще більшою силою, мабуть, є можливість передати ці знання іншим людям, щоб вони також могли рухатися за покликом свого серця. Ви навчаєте провідників і допомагаєте людям ставати наставниками для інших. Які поради ви б дали тим, хто лише стоїть на початку цього шляху?

Перша і, мабуть, найважливіша порада — не намагатися рятувати інших.

Це справді дуже важливо, адже часто, щойно ми опановуємо якийсь інструмент або отримуємо перші результати власної трансформації, виникає бажання негайно «врятувати весь світ». І саме тут багато хто припускається однієї з найбільших помилок.

Згодом це нерідко призводить до виснаження, вигорання та втрати внутрішньої опори. Я говорю про це з власного досвіду. До мене часто приходять люди, які лише починають свій шлях або вже мають певні знання, але настільки занурилися в рятівництво інших, що втратили себе.

Саме тому провіднику важливо чесно відповісти собі на запитання: з яким наміром я йду до людей? Я дійсно хочу бути корисним? Хочу допомагати та підтримувати? Чи, можливо, намагаюся через це задовольнити власне его?

Коли ми прагнемо допомогти всім без винятку, дуже часто це вже не про служіння, а про потребу бути потрібними. Тому так важливо пам’ятати про відповідальність обох сторін. Клієнт або учень також має бути готовим до власного результату, до власної роботи над собою. Без цього немає справжнього енергообміну.

Друга порада — навчайтеся.

Сьогодні я часто бачу ситуації, коли людина проходить одну практику, отримує власний досвід і вже наступного дня починає працювати з іншими. Наприклад, стає на цвяхи, проходить певну церемонію чи трансформацію, а потім одразу намагається проводити через цей процес інших людей.

Але важливо розуміти, що жоден інструмент не є універсальним. Те, що допомогло вам, не обов’язково підійде комусь іншому. Саме тому наставник повинен не просто користуватися інструментом, а глибоко розуміти його природу, можливості та обмеження.

Третя порада — не копіюйте чужий шлях.

На навчанні всі отримують одні й ті самі базові інструменти, але після завершення курсу я не бачу двох однакових провідників. І це прекрасно.

Кожна людина приходить у цей світ зі своїм досвідом, своїми талантами та власною унікальною мудрістю. Завдання вчителя — не створити копію себе, а допомогти людині розкрити її власний потенціал.

Я завжди кажу своїм учням: ваша сила не в тому, щоб бути схожими на когось. Ваша сила — в тому, щоб стати собою.

Коли людина починає розкриватися, вона відкриває власні таланти, починає краще відчувати себе, довіряти своїм знанням, своїй інтуїції та своєму шляху. Саме тоді народжується справжній провідник.

І ще одна порада, яку я вважаю надзвичайно важливою, — будьте чесними із собою.

Не варто чекати моменту, коли ви станете ідеальними. Не потрібно приховувати свої страхи, тіні чи недосконалості за красивими масками.

Люди завжди відчувають справжність.

Тому для мене чесність — одна з головних якостей провідника. Не бездоганність, не ідеальність, а саме чесність. Адже саме вона відкриває шлях до справжньої довіри, глибини та трансформації.

Цвяхостояння - практика, яка вже багато років вважається глибоким інструментом трансформації і працює одразу на кількох рівнях. Вона допомагає людині звільнитися від внутрішніх блоків і відкрити нові ресурси. Розкажіть, будь ласка, у чому полягає її сила і з якими запитами люди найчастіше приходять до цієї практики?

Цвяхостояння — одна з ключових практик у моїй роботі, і саме їй присвячена моя авторська методика та книга, яка зараз готується до виходу. Для мене ця практика ніколи не була про те, щоб витримати біль чи довести собі власну силу. Насамперед це зустріч із собою.

Коли людина стає на цвяхи, вона зустрічається зі своїми справжніми страхами, бажаннями, внутрішніми обмеженнями та тим, що часто приховує навіть від себе. На цвяхах неможливо грати роль чи носити маски. Саме тому ця практика стає точкою глибокої внутрішньої трансформації.

Дуже важливо розуміти, що біль не є головною метою цвяхостояння. Якщо церемонія проведена правильно, людина може пройти її без сильних больових відчуттів. Значно важливішим є той внутрішній процес, який запускається під час практики. У цей момент людина починає краще розуміти себе, свої справжні потреби, усвідомлює, які рішення необхідно прийняти та в якому напрямку рухатися далі.

Кожна церемонія є абсолютно унікальною. Не існує двох однакових практик, тому що кожна людина приходить зі своєю історією, своїм досвідом і своїми запитами. Для мене, як для провідника, важливо не просто провести людину через цей процес, а допомогти їй побачити сенси та усвідомлення, які відкриваються під час практики.

Цвяхостояння працює одразу на кількох рівнях: через тіло, емоції та внутрішній стан людини. Через фізичні відчуття звільняється накопичена напруга, через емоції виходять переживання, які могли роками залишатися всередині, а на рівні свідомості відбувається переосмислення багатьох життєвих процесів.

Саме тому люди часто приходять на цю практику із запитами про реалізацію, стосунки, фінанси, внутрішню опору, пошук свого шляху або бажання вийти з життєвої кризи. Дуже часто після церемонії людина починає бачити рішення там, де раніше бачила лише глухий кут.

За роки роботи я спостерігала багато історій глибоких змін. Хтось наважувався на важливі життєві рішення, хтось виходив із тривалих кризових станів, хтось відкривав для себе нові можливості у професійній чи особистій сфері. Але головна цінність практики полягає не в зовнішніх результатах, а в тому, що людина повертається до себе, починає чути себе і відновлює довіру до власного шляху.

Для мене цвяхостояння — це про силу, довіру та чесність із собою. І коли ця зустріч із собою відбувається по-справжньому, зміни у житті стають природним наслідком внутрішньої трансформації.

Ви дуже впевнено й ефектно виглядаєте на сцені під час своїх виступів, і завжди відчувається, що очі буквально горять вашою справою. Тож я пропоную уявити, що ви знову стоїте на сцені, а ваше слово можуть почути жінки з усього світу, у будь-якому куточку планети. Яким було б ваше послання для них сьогодні?

Якби сьогодні мене могли почути жінки з усього світу, я б сказала лише одне: перестаньте чекати дозволу бути собою.

Не чекайте, поки хтось підтвердить, що ви достатньо хороші, достатньо красиві, достатньо мудрі чи вже готові почати. Не відкладайте життя на потім. Не чекайте ідеального моменту, тому що його може не бути. Починайте жити своє життя вже зараз. Обирайте себе вже сьогодні.

Дуже часто ми думаємо, що спочатку потрібно ще чомусь навчитися, стати впевненішими, спокійнішими, сильнішими, а вже потім дозволити собі бути щасливими. Але життя відбувається саме зараз. І саме зараз варто зробити вибір на користь себе та своїх справжніх бажань.

У кожної жінки є власна історія. Є моменти сили й моменти слабкості, перемоги й втрати, сумніви, страхи та розчарування. Але саме цей прожитий досвід і формує нашу внутрішню силу. Саме він робить нас справжніми.

Я глибоко переконана, що ми приходимо у цей світ не для того, щоб заслуговувати любов. Ми приходимо для того, щоб відчувати її. Ми народжені для того, щоб жити, любити, творити, створювати нові сенси, реалізовувати свої ідеї та наповнювати цей світ собою.

Тому мені хочеться побажати кожній жінці повернутися до себе справжньої. До тієї, яка знає, чого хоче. До тієї, яка може сказати «так», коли хоче сказати «так», і «ні», коли справді хоче сказати «ні». До тієї, яка не боїться проявлятися, не намагається бути зручною для всіх і не зменшує власну цінність.

Дозвольте собі бути собою. Дозвольте собі мріяти. Дозвольте собі йти за своїми бажаннями без почуття провини.

І пам’ятайте: з вами не потрібно нічого виправляти. У вас уже є все необхідне для того, щоб створити своє життя таким, яким ви хочете його бачити.

Живіть. Любіть. Творіть. Цінуйте себе. Поважайте кожну мить свого життя і сміливо йдіть назустріч власному щастю.

Підписатися