Інна Джура: «Я вірю, що жінка покликана творити»

Ми живемо у світі, де образ жінки постає ще більш багатогранним. Де на вагу золота стає бажання йти за власною мрією, не зраджувати себе, слідувати за власними бажаннями і не зупинятися через думку інших. Саме це вміння бути натхненням для себе та для інших є однією з головних тем нового інтерв’ю на сторінках BOMOND VIP fashion, героїнею якого стала Інна Джура - голос жіночої сили, духовна лідерка, авторка трансформаційної гри «Шлях королеви», засновниця міжнародного благодійного марафону «Перемога над собою» та співзасновниця простору для експертів «Цитадель».

«Королівська позиція жінки - це не про статус чи владу. Це про внутрішній стан жінки, яка знає свою цінність, поважає себе і бере відповідальність за своє життя», - розповідає пані Інна. Ми говорили про жіночий масштаб і внутрішню свободу, силу бути собою попри очікування суспільства, глибину партнерства, материнство, духовне лідерство та простори підтримки для жінок, які сьогодні особливо потребують опори. Про шлях жінки, яка вірить, надихає, відчуває і крокує назустріч собі.

Пані Інно, мені дуже близька ваша думка про те, що масштаб приходить тоді, коли ти йдеш уперед попри все. Розкажіть, будь ласка, яким був початок вашого особистого шляху до амплуа авторки трансформаційної гри «Шлях королеви», духовної лідерки та голосу жіночої сили? У який момент ви відчули, що ваше призначення — проявляти цей голос і вести за собою інших жінок?

Чесно кажучи, мій шлях починався зовсім не з трансформаційних ігор. Я викладачка Київського національного університету харчових технологій і вже понад сім років веду блог.

Довгий час моя діяльність була пов’язана з інфлюенсерством — розпаковками, оглядами та співпрацею з брендами. Але з часом мій блог почав змінюватися разом зі мною. Я почала більше говорити про особистий розвиток, про внутрішні стани жінки, про пошук себе.

Важливим етапом став переїзд до іншої країни — до Туреччини. Це батьківщина мого чоловіка і, можна сказати, наш другий дім, але саме тут я вперше дуже глибоко відчула, що означає жити в іншій культурі, не знати мови і фактично заново будувати своє середовище.

У той період я особливо зрозуміла, наскільки жінкам важливо мати простір підтримки, розуміння і відчуття спільності. Коли ти знаходишся далеко від дому, ти починаєш дуже гостро відчувати цінність людей поруч.

Саме тоді в моєму житті з’явилися трансформаційні ігри. Спочатку я ставилася до них досить скептично, але вирішила спробувати як учасниця. За один рік я взяла участь більш ніж у десяти різних іграх, і цей досвід дуже багато в мені відкрив.

Саме в цей період у мене з’явилася ідея створити щось своє. Спочатку це була лише думка про метафоричну колоду карт, присвячену різним станам жінки і тому шляху, який вона проходить у різні періоди життя.

З часом ця ідея виросла у трансформаційну гру «Шлях королеви». Але на той момент я ще не до кінця усвідомлювала, що це стане окремим проєктом і важливою частиною мого життя.

Якщо говорити про момент, коли я відчула, що хочу проявляти свій голос і вести за собою інших жінок — це не був один конкретний день. Швидше це був поступовий шлях із багатьох кроків, досвіду і внутрішніх відкриттів.

Яким у ваших очах є портрет сучасної жінки? І якщо уявити, що ви — художниця, яка має зобразити цей образ на полотні, які риси, цінності й внутрішні стани були б притаманні цій жінці? Якою була б естетика цієї картини?

Дуже класне і глибоке питання. У моїх очах сучасна жінка — це та, яка вміє поєднувати в собі різні ролі: бути успішною бізнесвумен, люблячою матусею і мудрою дружиною. Це те, чим я живу сама і те, що намагаюся гармонійно поєднувати у своєму житті.

У сучасному світі жінці важливо залишатися інноваційною, творчою особистістю, дозволяти собі розвиватися, мріяти і проявлятися в різних сферах життя.

Для мене сучасна жінка — це жінка, яка не зраджує себе. Вона йде за своєю мрією, за своїми бажаннями і не зупиняється через осуд чи думку інших. Вона стає прикладом для своїх дітей і для суспільства.

Мені здається, що зараз в Україні у жінок є дуже велика місія у світі — надихати. Надихати своїм прикладом, своїми історіями, своєю силою.

Це автентична особистість, яка знає, чого вона хоче, і дозволяє собі бажати по-справжньому. Адже протягом життя ми проживаємо дуже багато різних станів — і в цьому також наша сила.

Якби я малювала портрет сучасної жінки, ця картина була б дуже світлою. Я бачу українку в пшеничному полі, серед колосків і маків, у неймовірно красивій вишиванці. Жінку, яка поєднує в собі багато якостей і рис.

І коли вона знаходиться у своїй силі, її можна описати кількома словами:

вільна, незалежна і щаслива.

Ви є засновницею міжнародного благодійного марафону «Перемога над собою» та співзасновницею простору для експертів «Цитадель». Познайомте нас ближче з цими двома проєктами.

Міжнародний благодійний марафон «Перемога над собою» існує вже понад два з половиною роки. За цей час він виріс із невеликого онлайн-проєкту у велику міжнародну платформу підтримки та розвитку для жінок.

У межах марафону вже відбулося 18 потоків, проведено понад 300 прямих ефірів, у яких взяли участь понад 200 експерток із різних сфер — психології, коучингу, духовних практик, самореалізації та особистісного розвитку.

Водночас цей проєкт від самого початку має благодійну складову. Ми підтримуємо дітей, які живуть у прифронтових зонах, а також дітей, які втратили батьків-військових під час війни. Окрім цього, проєкт допомагає організовувати заходи підтримки для мам та дружин загиблих військових.

Марафон також підтримують українські артисти. Відеозвернення для учасниць записували фіналістка національного відбору «Євробачення» Анка, гурт «Авіатор», дует «Анна Марія» та телеведуча Лілія Ребрик.

З часом навколо марафону сформувалася сильна спільнота експертів і жінок, які прагнуть розвитку та підтримки. Саме з цієї потреби народився простір для експертів «Цитадель», співзасновницями якого ми стали разом з Іриною Гузар.

Я часто кажу, що в цьому проєкті ми дуже гармонійно доповнюємо одна одну.

Я більше відповідаю за ідею, атмосферу, концепцію та роботу зі спільнотою — за сенси, за людей, за той внутрішній дух простору.

Ірина ж є маркетологом і стратегом з автоматизації продажів. Вона відповідає за маркетингову систему, воронки, технічні процеси та масштабування проєкту.

Саме завдяки такому поєднанню — душі та стратегії — «Цитадель» змогла швидко вирости в сильну експертну спільноту.

Цей простір ми створювали з дуже чіткою ідеєю: не змінювати експертів, а підсилювати їхню експертність. Для мене було важливо, щоб люди, які працюють у сфері розвитку, психології та духовних практик, могли відчувати свою значимість, підтримку і повагу, а не стикатися з насмішками чи знеціненням.

«Цитадель» стала місцем, де експерти можуть проявлятися, ділитися знаннями, проводити лекції, зустрічі, розбори та трансформаційні ігри.

Через пів року існування простору ми зробили ще один крок — почали проводити Citadel Forum. Це експертні форуми, які об’єднують спеціалістів різних напрямків для обміну досвідом, нових знайомств і професійного зростання.

На сьогодні вже відбулося два форуми, і зараз ми готуємо третій.

Відкриття простору «Цитадель» відбулося разом із заслуженою артисткою України Людмилою Ардельян, і для нас це був дуже важливий і символічний момент.

У межах простору ми також проводимо різні події та експертні зустрічі. Однією з найяскравіших стала подія за участі Дмитра Коляденка, під час якої п’ять експертів різних напрямків — астрології, психології, родології та ченнелінгу — зробили його розбір зі своїх професійних точок зору.

Наступний крок для нас — вихід в офлайн. Улітку ми плануємо провести два офлайн-форуми, які будуть приурочені до першої річниці простору «Цитадель».

Для мене всі ці проєкти передусім про людей — про підтримку, спільність і створення середовища, де люди можуть рости, ділитися досвідом і знаходити нові можливості.

Особливо зараз на вагу золота є внутрішній дозвіл жінки жити у власному темпі, не підкоряючись нав’язаним правилам. Ви — авторка трансформаційної гри «Шлях королеви». У чому її глибинна суть? Який вплив вона має на жінку і як цей простір перетворюється на терапевтичну подорож до відновлення королівської позиції у власному житті?

«Шлях королеви» для мене — це не просто трансформаційна гра. Це простір, у якому жінка може зупинитися і чесно подивитися на своє життя.

Ми часто настільки звикаємо жити для інших — відповідати очікуванням, бути зручними, правильними, сильними — що поступово перестаємо чути себе. І в якийсь момент жінка починає жити не з позиції «я хочу», а з позиції «так потрібно».

Під час гри жінка починає ставити собі дуже прості, але важливі запитання:

чого я насправді хочу, де я себе обмежую, де боюся зробити крок, а де вже давно готова до змін.

І дуже часто саме в цьому процесі приходять сильні усвідомлення. Хтось вперше дозволяє собі вголос сказати про свої бажання. Хтось бачить, що давно живе не своїм життям. А хтось, навпаки, розуміє, що готовий до більшого масштабу, але просто не дозволяв собі цього.

Саме тому для мене «Шлях королеви» — це не просто гра, а внутрішня подорож.

Королівська позиція жінки — це не про статус чи владу. Це про внутрішній стан жінки, яка знає свою цінність, поважає себе і бере відповідальність за своє життя.

І коли жінка повертається у цей стан, вона починає по-іншому дивитися на свої рішення, на стосунки, на роботу і на свій шлях.

У гонитві за результатами та балансуванням між багатьма ролями жінка часто втрачає контакт із собою. Які перші сигнали свідчать про те, що вона віддалилася від своєї справжньої природи? І з чого варто почати шлях повернення до себе?

Дуже часто з цією проблемою стикаються жінки, які звикли бути «хорошими». Слухняними, правильними, зручними для всіх. Ті, які намагаються догодити, заслужити любов, виправдати очікування.

І в якийсь момент жінка настільки звикає жити для інших, що перестає розуміти, чого вона хоче сама.

Перші сигнали цього дуже прості. Коли ти постійно відчуваєш втому, навіть якщо нічого особливого не сталося. Коли з’являється роздратування, яке складно пояснити. Коли здається, що ти багато робиш, але радості від цього немає.

Це означає, що жінка почала віддалятися від себе.

Для мене дуже важливо бути чесною перед собою. Жити своє життя і не намагатися підлаштовуватися під усіх навколо. Звісно, ми живемо в суспільстві, але це не означає, що потрібно постійно жертвувати собою.

Повернення до себе часто починається з дуже простих речей — навчитися знову слухати свої бажання.

Мені, наприклад, у цьому допомагають медитації, прогулянки на свіжому повітрі, час наодинці з собою. І, чесно кажучи, іноді навіть шопінг. Бо для жінки важливо не тільки думати, а й відчувати радість від життя, від краси, від нових вражень.

І коли жінка починає знову чути себе, поступово повертається відчуття внутрішньої опори.

Мені надзвичайно імпонують ваші теплі сімейні цінності. У власних роздумах ви підкреслюєте, що у стосунках не потрібно грати ролі. Як, на вашу думку, вибудувати союз, у якому двоє можуть залишатися справжніми? У чому секрет глибоких і здорових взаємин між чоловіком і жінкою?

Мені дуже близька думка про те, що у стосунках не потрібно грати ролі. І, чесно кажучи, у моєму житті було дві дуже різні історії, які це добре показують.

Коли я виходила заміж вперше, мені був 21 рік. У той час для мене було дуже важливо, щоб усе виглядало «правильно». Щоб була правильна сім’я, правильний чоловік, щоб донька народилася вже після одруження.

Ми тоді багато в чому жили так, як цього очікувало суспільство: чоловік має бути старший, жінка має підтримувати, надихати, бути для нього опорою.

Це була історія про те, як ми намагаємося відповідати певним уявленням про «правильне життя».

Коли ж я виходила заміж вдруге, усе було зовсім інакше. Це була просто зустріч двох душ, яким здавалося, що вони знають одне одного все життя.

Мій чоловік — громадянин Туреччини, але цікаво, що до нашого знайомства він ніколи не був у Бодрумі, а я до цього взагалі ніколи не була в Туреччині. І ця зустріч справді змінила наше життя.

Мій чоловік молодший за мене на п’ять років. Коли ми одружувалися, я вже була на шостому місяці вагітності. Але для нас головним було не те, що скаже суспільство, а наше кохання, наша повага одне до одного і наше рішення бути разом.

Для мене сім’я — це храм.

Це місце, де тобі спокійно. Де є довіра, підтримка і відчуття безпеки.

І тут для мене дуже важливе слово — інтимність. Але не лише фізична, а передусім інтимність душ. Ми звикли легко оголювати своє тіло перед людьми, але дуже рідко оголюємо свою душу.

Справжні стосунки — це коли ти не боїшся сказати, що думаєш. Не боїшся говорити про свої бажання, свої почуття, про те, що тобі подобається і що не подобається. Коли тобі не потрібно підлаштовуватися, а можна просто бути собою.

І саме за це тебе і буде любити твій чоловік.

Я завжди кажу:

стосунки — це не про дві половинки одного цілого. Це про дві цілісні особистості, які свідомо обирають бути разом.

Коли жінка стає матусею, вона знайомиться з новим виміром любові — безумовної та безмежної. Яким для вас є материнство? Які цінності стали головними?

Це питання для мене дуже особливе і дуже емоційне. Можливо, навіть до сліз.

Я єдина дитина в сім’ї, у мене ніколи не було братів чи сестер. І, мабуть, саме тому десь глибоко всередині я завжди відчувала, що хочу велику родину. Я завжди знала, що моєї любові вистачить на багатьох дітей.

Для мене діти — це не просто діти. Це маленькі особистості зі своїм характером, своїм баченням світу, своєю думкою. І водночас це мої маленькі вчителі.

Вони вчать мене безумовної любові. Вчать радіти дрібницям, зупинятися і помічати прості речі, які в дорослому житті ми часто перестаємо бачити.

Мої діти — це мої найбільші мотиватори. Мені хочеться дати їм усе найкраще. Можливо, ще й тому, що в моєму дитинстві багато чого не було.

Я, наприклад, ніколи не подорожувала з батьками. Лише після того, як помер мій тато, ми вперше поїхали на море разом із мамою та моєю донечкою.

І, мабуть, саме тому сьогодні мені дуже хочеться подорожувати зі своїми дітьми, показувати їм світ, показувати красу — і зовнішню, і внутрішню.

У моєму житті був і дуже непростий досвід — я пережила втрати під час двох вагітностей. Але я ніколи не забуваю про наших з чоловіком маленьких ангелят. У них є імена, ми їх пам’ятаємо, ми їх любимо і я безмежно вдячна за той досвід, який вони принесли в моє життя.

Материнство для мене — це не тільки про своїх дітей. Я завжди відчуваю, що чужих дітей не буває.

Мабуть, ще й тому в мене є велике бажання заробляти багато грошей — не лише для своєї родини, а й для того, щоб допомагати дітям, які залишилися без батьків.

Минулого року, наприклад, я підтримувала дітей, які випускалися з дитячого будинку. Тому що, на жаль, у них немає того, що є в дітей, які зростають у повноцінних родинах — відчуття дому, підтримки і любові.

І для мене дуже важливо, щоб у світі ставало більше тепла, більше підтримки і більше любові до дітей.

Чи погоджуєтесь ви з думкою, що жіночий потенціал значно глибший, ніж соціальні ролі, які нам часто пропонують? Як жінці відкрити свій власний масштаб?

Так, звісно, я переконана, що жіночий потенціал значно глибший, ніж ті соціальні ролі, які нам часто пропонують.

Жінка — це дуже багатогранна особистість. У нас є багато станів, багато ролей. Ми вміємо любити, співпереживати, підтримувати, надихати. Але, на жаль, іноді в нас може з’являтися і злість, і ненависть.

І мені дуже хочеться, щоб у ті непрості часи, в які ми живемо, у наших серцях було значно більше любові. Тому що так само, як у нас може примножуватися добро і світло, так само може зростати і руйнівна енергія. І вона впливає не лише на нас, а й на наших дітей, наші родини.

Я вірю, що жінка покликана творити. Творити життя, проєкти, сенси. Любити, надихати, підтримувати інших.

Для мене жінка — це уособлення сили, гідності й внутрішньої краси. Це богиня, це королева.

А як відкрити свій власний масштаб? Насамперед потрібно дозволити собі цього захотіти. Повірити в себе і відчути той потенціал, який уже є всередині.

Бо за будь-яким справжнім масштабом стоять не лише гроші чи статус. За ним стоїть місія, бажання служити, допомагати, підтримувати і надихати інших людей.

І, звісно, будь-який масштаб не приходить без випробувань. Це завжди шлях трансформацій, внутрішнього росту і сміливості йти вперед.

І наостанок хочу поділитися формулою, яка дуже допомагає мені в житті:

Бажання + дія = результат

Без дії будь-яке бажання залишається лише бажанням.

Якщо ми хочемо масштабу — потрібно не тільки хотіти, а й діяти.

Підписатися