Ілона Новікова: «Творчість - це один із найчесніших способів розмови із собою»

Є розмови, актуальність яких не визначається часом. Вони повертають до питань, які кожне покоління проживає по-своєму: внутрішня опора, самоцінність, право на власний голос, сміливість бути собою і починати спочатку.

Героїня нового інтерв’ю журналу BOMOND VIP fashion - Ілона Новікова, амбасадор журналу BOMOND VIP fashion у рубриці «Творчість & Корона», психолог, авторка пісень, Mrs. 1st Runner Up European Nations Petite 2025, Voice & Soul Artist.

Ми говорили про внутрішню опору сучасної жінки, емоційне виснаження, самооцінку, страх проявленості, творчість як спосіб повернення до себе та пошук власного голосу серед численних очікувань і нав’язаних стандартів. Про те, чому ми відкладаємо життя «на потім», як навчитися чути власні бажання і чому справжні зміни завжди починаються не із зовнішніх обставин, а з внутрішнього дозволу жити власним життям.

«Світ потребує не ідеальних людей, а справжніх», - переконана пані Ілона.

Пані Ілоно, сцена завжди вимагає внутрішньої сміливості. Вона оголює не лише талант, а й емоції, страхи, самооцінку, внутрішній стан людини. Сьогодні ви поєднуєте творчість і психологію, допомагаючи жінкам повертатися до себе. Розкажіть, будь ласка, у який момент ви самі зрозуміли, наскільки важливою є тема внутрішньої опори для сучасної жінки?

Для мене тема внутрішньої опори стала особливо важливою не в момент успіху, а саме в періоди випробувань та змін як зовнішніх так і внутрішніх.

Сцена дійсно вчить сміливості, але водночас показує, наскільки людина залежить від власного внутрішнього стану. Можна мати талант, досвід і визнання, але якщо всередині немає відчуття цінності себе, будь-яка критика чи невдача можуть вибити з рівноваги.

У певний момент я усвідомила, що багато жінок живуть, орієнтуючись на очікування інших: родини, суспільства, партнерів. Вони звикають бути сильними для всіх, але часто втрачають контакт із собою. І саме тоді з'являється відчуття втоми, розгубленості або внутрішньої порожнечі.

Психологія допомогла мені глибше зрозуміти ці процеси не лише у власному житті, а й у житті інших жінок. Я побачила, що справжня внутрішня опора — це не відсутність страху чи труднощів. Це здатність залишатися собою незалежно від обставин, довіряти собі та чути свої потреби.

Ми живемо у час, коли жінка дуже часто звикає бути сильною для всіх: для сім’ї, роботи, дітей, стосунків, соціуму. Але за цією силою нерідко ховається втома, тривожність і відчуття, що власний ресурс поступово закінчується. Як ви вважаєте, чому сьогодні так багато жінок живуть у стані емоційного виснаження і так рідко дозволяють собі зупинитися та почути себе?

Тому що нас дуже часто вчать бути сильними для інших, але майже ніколи не вчать бути уважними до себе. Жінка звикає бути опорою для родини, дітей, партнерів, колег. І поступово починає вимірювати власну цінність тим, наскільки вона корисна для інших.

Жінки, з якими я мала щастя познайомитися та працювати, часто ділилися схожим досвідом. Багато хто ще в дитинстві чув фразу: «Ну ти ж дівчинка». І залежно від ситуації вона несла різні підтексти: будь слухняною, не сперечайся, не проявляй зайвих емоцій, поступися, потерпи, подумай спочатку про інших.

З роками ці установки настільки глибоко вкорінюються, що жінка починає ставити потреби інших вище за власні. Вона звикає бути опорою для всіх навколо, але часто забуває підтримати саму себе.

У цьому нескінченному списку обов'язків вони починають сприймати відпочинок як слабкість, а турботу про себе — як егоїзм. Насправді жінка не може постійно віддавати, якщо не наповнює власний ресурс. І коли цей ресурс виснажується, з'являються тривожність, апатія, емоційне вигорання та відчуття втрати себе.

У своїй діяльності ви працюєте з темою самооцінки і внутрішнього стану жінки. Мені здається, що одна з найболючіших проблем сучасності - це звичка знецінювати себе, свої таланти, свої бажання і навіть власні досягнення. Чому, на вашу думку, жінкам так складно повірити у власну цінність?

Я вважаю, що проблема часто починається не в дорослому віці, а значно раніше. багато хто з нас із дитинства звик оцінювати себе через досягнення, схвалення чи думку оточення. Ми звикаємо заслужити любов, доводити свою значущість, бути кращими.

У результаті навіть успіхи часто сприймаються як випадковість, а власні таланти — як щось звичайне. Жінка може досягати великих результатів і водночас не бачити своєї справжньої цінності.

Справжня самооцінка починається тоді, коли ми перестаємо вимірювати себе чужими критеріями й дозволяємо собі бути цінними просто тому, що ми є.

Сьогодні все частіше можна почути про страх проявленості. Багато людей бояться бути “занадто яскравими”, говорити про себе, заявляти про свої мрії чи відкрито показувати свої таланти. У чому, на вашу думку, корінь цього страху і як жінці дозволити собі проявлятися без внутрішнього сорому чи провини?

Корінь цього страху дуже часто лежить у страху осуду та відторгнення. Багато жінок несвідомо бояться бути помітними, тому що колись отримали досвід критики, знецінення або засудження.

Коли людина починає проявлятися, вона стає видимою. А разом із видимістю приходить ризик почути не лише підтримку, а й чужу думку. Саме цього багато хто боїться.

Я добре знаю цей стан. Коли тобі кажуть, що ти недостатньо талановита, недостатньо хороша або що твоя мрія нереальна, поступово починаєш приховувати свої бажання навіть від себе.

Але правда в тому, що проявленість завжди починається з маленьких кроків. Не потрібно одразу виходити на велику сцену. Іноді достатньо дозволити собі сказати свою думку, опублікувати перше відео, заспівати першу пісню або просто чесно зізнатися собі в тому, чого ти хочеш.

Я вважаю, що проявленість починається з дозволу бути недосконалою. Не чекати ідеального моменту, а діяти зараз. Адже світ потребує не ідеальних людей, а справжніх!

Творчість дуже часто стає не лише способом самовираження, а й простором внутрішнього відновлення. Ви добре знаєте світ сцени, музики, публічності і водночас психологію жіночого стану. Як творчість допомагає людині повернути контакт із собою і власними емоціями?

Для мене творчість — це один із найчесніших способів розмови із собою. Через музику, голос, малювання чи будь-яку іншу творчість ми можемо виразити те, для чого іноді не вистачає слів.

Якщо до цього питання підходити зі сторони психології то творчість працює як природний міст між вашим раціональним розумом та несвідомим, дозволяючи виразити складні почуття без цензури. Вона допомагає знизити рівень стресу, прожити заблоковані емоції та повернути відчуття контролю над власним життям.

Я неодноразово бачила, як люди через голос , картини, танці відкривали власні емоції, які роками стримували. Творчість допомагає перестати ховатися за ролями та очікуваннями інших і почати відчувати себе справжню.

Мені здається, одна з найнебезпечніших звичок - постійно відкладати себе “на потім”. Спочатку “треба”, “потрібно”, “не на часі”, а вже потім - саме життя. Чому, на вашу думку, ми так часто відкладаємо власне життя і як розірвати це замкнене коло?

Ми всі чекаємо «Ідеального моменту» коли буде більше часу, грошей, впевненості, підтримки або можливостей. Також через страх невдачі чи змін, перфекціонізм, звичку порівнювати себе з іншими або відчуття нестачі контролю. Психологічно наш мозок обирає уникати стресу або очікує на «ідеальні умови», які ніколи не настають.

Але правда полягає в тому, що життя відбувається зараз.

Я сама проходила через моменти, коли відкладала творчість через страхи та сумніви. І зрозуміла дуже важливу річ: ідеального моменту не існує. Є лише рішення почати там, де ти є сьогодні, маленькими кроками , по 5 хвилин приділяти часу і іноді одна маленька дія здатна змінити набагато більше, ніж роки очікування.

У сучасному світі жінка дуже часто живе у постійному порівнянні, ритмі чужих досягнень, нав’язаних стандартів. Як серед усього цього не втратити власний голос і залишитися вірною собі?

Я переконана, що перший і дуже важливий крок — це менше занурюватися в соціальні мережі. Навіть якщо розумом ми чудово розуміємо, що там показують лише частину реальності, емоційно ми все одно починаємо порівнювати себе з іншими.

Ми бачимо чужі успіхи, красиві фотографії, щасливі моменти й несвідомо починаємо думати, що в когось життя краще, цікавіше чи успішніше. І хоча ми знаємо, що за кадром можуть залишатися труднощі, переживання та щоденна праця, наші емоції реагують зовсім інакше.

Саме тому так важливо час від часу робити інформаційні паузи та повертати увагу до себе. Не запитувати, як живуть інші, а чесно питати себе: «Чого хочу саме я? Що приносить радість мені? Яким є мій власний шлях?»

Коли жінка починає більше слухати себе, а не постійно озиратися на чужі стандарти, вона поступово повертає свій голос. І тоді з'являється можливість жити не за чужим сценарієм, а у згоді зі своїми цінностями, бажаннями та внутрішніми відчуттями.

Я завжди вірю, що найважливіші зміни у житті починаються з внутрішнього дозволу. Дозволу бути собою, мріяти, проявлятися, не зменшувати себе заради чужого комфорту. Який шлях, на вашу думку, проходить людина до цього внутрішнього “мені можна”?

На мою думку, цей шлях починається з дозволу бути недосконалою.

Дозволу помилятися. Дозволу пробувати. Дозволу не відповідати чужим очікуванням.

На мою думку, шлях до внутрішнього «мені можна» починається з дозволу бути недосконалою. Дозволу помилятися. Дозволу пробувати. Дозволу не відповідати чужим очікуванням.

Але дуже часто до цього дозволу людина приходить не через комфорт, а через переломні моменти життя. Через ситуації, які буквально ламають старі установки, змушують переглянути свої цінності та поставити собі чесні запитання: «А чого хочу саме я?», «Де в цьому житті я сама?».

Для багатьох жінок це довгий шлях, тому що роками вони живуть за правилами, які створювали не вони. Вони звикають бути зручними, правильними, сильними для всіх навколо. І лише коли стає неможливо жити по-старому, починається справжня зустріч із собою.

Саме тоді народжується внутрішнє «мені можна». Можна бути собою. Можна мріяти масштабно. Можна проявляти свої таланти, говорити про свої бажання і не зменшувати себе заради комфорту інших. Для мене це не просто про свободу — це про зрілість, самоповагу і сміливість жити власним життям.

Підписатися