Дарʼя Коняшко: «Твоя цінність не потребує доказів»

Ми живемо у світі, де усвідомлене життя - це не про правильні рішення, а про чесні. У світі, де дозвіл собі бути неідеальною вартує найбільших скарбів.

Сьогодні на сторінках журналу BOMOND VIP fashion - інтервʼю з квантовим психологом і наставницею для жінок Дар’єю Коняшко. Про те, як вибудувати внутрішню опору. Як навчитися ставити собі прості, але чесні запитання. Про справжню сутність особистих кордонів і про відкритість, у якій з’являється здатність приймати і давати підтримку.

Слова героїні DIGITAL обкладинки: «Ти є світлом. І навіть у найтемніші часи воно нікуди не зникає», - стають чесним посланням, яке цього квітня варто почути кожній із нас.

Пані Дар’є, мені дуже імпонують ваші слова: «Коли ми починаємо обирати себе, ми перестаємо зраджувати власне життя». Розкажіть, будь ласка, яким був початок вашої особистої історії цього вибору. З чого все почалося і який внутрішній крок привів вас до вашого призначення: амплуа квантового психолога та наставника для жінок?

Мій вибір себе почався не з упевненості, а з тривалого пошуку.

До 30 років я змінила багато професій — була і бровистом, і баристою, і ще в багатьох ролях. Ззовні це виглядало як хаотичні зміни, але насправді це був мій спосіб знайти себе.

Цей пошук тривав майже 30 років і в певний момент я дійшла до точки кипіння. Я дуже чітко усвідомила: по-старому я більше не хочу, а по-новому — ще не знаю як. Саме тоді я вперше не втекла від цього стану, а пішла в нього. Почала працювати з собою, зі своїм внутрішнім станом, із тим, що насправді зі мною відбувається.

І саме з цього внутрішнього простору прийшло рішення. Я зрозуміла, що хочу працювати з жінками, які перебувають у схожому стані: розгублені, без внутрішньої опори, з відчуттям, що старе життя руйнується, а нового ще немає. У когось це криза в стосунках чи розпад сім’ї, у когось — труднощі з грошима або повна втрата орієнтирів.

Я відчула, що моя місія — бути поруч із цими жінками, вести їх за собою, допомагати повернути контакт із собою і вибудувати нову внутрішню опору. Квантова психологія та наставництво стали не просто професією, а продовженням мого особистого вибору — більше не зраджувати власне життя.

Якби ви писали картину, що відображає образ жінки у сучасному світі, яким було б це полотно? Які кольори, стани, лінії ви б зобразили? І якою, у вашому баченні, є жінка сьогодні?

Я бачу цю картину так.

На тлі — образ жінки. Зовні він може бути темним, навіть трохи важким, ніби зібраним із тіней прожитих подій, страхів, втоми, випробувань. Контури стримані, кольори глибокі — графітові, темно-сині, землисті. Це про те, що жінка у сучасному світі часто виглядає сильною, зібраною, інколи навіть закритою.

Але всередині — дуже багато світла.

Не сліпучого, не гучного. Світла живого, теплого, справжнього. Воно розливається зсередини, м’яко торкається кожної лінії, кожного вигину образу. Це світло — її істина, її чутливість, її любов і пам’ять про себе справжню.

Ця картина — про те, що в кожній жінці є величезний внутрішній світ. Світ, який не гасне навіть у найтемніші часи. Навпаки — саме темрява робить його видимішим.

І ще це картина про силу жінки, яка вже запалила своє світло і може допомогти іншій жінці згадати про її власне. Не нав’язуючи, не ламаючи, а просто будучи поруч. Бо жіноча сила — не в тому, щоб світити замість когось, а в тому, щоб допомогти іншій засяяти самій.

Це полотно про надію.

Про пам’ять.

Про світло, яке завжди живе всередині кожної жінки.

Ми живемо в реальності, де стрес, втома, напруга і світло переплітаються щодня. І водночас для жінки надзвичайно важливо навіть у складні періоди відчувати себе живою. Як, на вашу думку, вибудувати внутрішню опору тоді, коли зовнішній світ ніби занурюється у суцільну темряву і забирає енергію та віру?

Перше, на що я завжди звертаю увагу, — це внутрішній стан і внутрішня опора. Я часто порівнюю її з ніжками стільця: якщо вони слабкі, будь-який рух зовнішнього світу легко вибиває рівновагу. Але коли внутрішні опори вибудувані, зовнішні обставини вже не мають над вами такої влади.

Починати важливо з повернення в тіло. Навчитися відчувати себе: де є напруга, затиски, блоки. Тіло завжди першим сигналізує про наші внутрішні процеси, і з цими станами важливо працювати, а не ігнорувати їх.

Другий крок — ставити собі дуже прості, але чесні запитання: «Чого я хочу саме зараз?» Не світ, не інші люди — а я. Іноді це щось зовсім елементарне: чашка теплого чаю, пауза, кілька хвилин тиші. Саме з таких маленьких дій і починає вибудовуватися внутрішня опора. Для цього не потрібні великі гроші — важливо навчитися чути себе.

І третє — відновлення контакту з собою та відчуття власної цінності. Кожна жінка є цінною вже за правом народження. Але якщо ця цінність не проживається тілесно, не відчувається всередині, жінці постійно потрібні підтвердження ззовні: схвалення, визнання, любов. Без цього вона стає дуже вразливою до змін і чужих оцінок.

Саме з цим я дуже часто працюю на сесіях і консультаціях — допомагаю жінкам не просто зрозуміти, а прожити свою цінність, відчути її в тілі. Коли контакт із собою відновлюється, з’являється стійкість, а потреба доводити свою значущість зовнішньому світу поступово зникає. І якщо в тілі є затиски чи блоки, з ними важливо працювати — тому що рано чи пізно життя все одно повертає нас до цього питання.

Сьогодні тема особистих кордонів усе ще часто сприймається як холодність, егоїзм або неповага. Хоча насправді саме кордони зберігають внутрішній, а нерідко і зовнішній світ людини. Як крок за кроком вибудувати особисті кордони так, щоб вони допомагали зберігати внутрішню цілісність?

Насправді тема особистих кордонів — одна з найболючіших у сучасному світі. Багатьох із нас учили жити так, що потрібно віддавати все, навіть останнє, і ставити себе на останнє місце.

Спочатку сім’я, чоловік, діти — а ти ніби десь у кінці цього списку.

Сьогодні ми живемо в іншій реальності. У ній «я» — це не егоїзм, а основа. Перша літера алфавіту, навколо якої вибудовується все інше. Не ти обертаєшся навколо всіх, а життя починає обертатися навколо твого внутрішнього центру. І саме тут часто виникають конфлікти з близькими, особливо з батьками, які звикли жити за зовсім іншими правилами.

Важливо розуміти: старше покоління вижило завдяки своїм моделям. Це їхній досвід і їхній шлях. Але ми маємо право обирати інше — те, як нам комфортно, як ми відчуваємо і як хочемо, щоб до нас ставилися. І це абсолютно нормально.

Особисті кордони не потрібно «виборювати» або комусь доводити. Їх важливо вибудовувати м’яко і з повагою — передусім до себе. Бо якщо кордонів немає, агресія накопичується всередині, росте з кожною ситуацією, і рано чи пізно виходить назовні у формі різкого, неконструктивного діалогу.

Тому перший крок — відновити контакт із собою і чесно відповісти на запитання: «Як зі мною можна, а як — ні?» Якщо щось не підходить, важливо не тримати це в тілі. Бо рано чи пізно це все одно буде сказано — але вже не одним реченням, а списком претензій.

У наш час кордони починаються саме з внутрішньої ясності. Коли вона є, стає простіше тактовно повідомити іншому, що для вас прийнятно, а що — ні. Без звинувачень і сорому.

А якщо з’являється сильне відчуття сорому чи страх «образити», з цим також важливо працювати. Бо це не про реальність, а про глибоко вкорінені установки дитинства, де нас учили обирати не себе, а когось іншого. І з цими темами я дуже часто працюю на сесіях — допомагаю жінкам повернути собі право бути важливою у власному житті.

Ви багато працюєте з усвідомленістю та мисленням жінок. Які внутрішні зсуви, на вашу думку, є ключовими для того, щоб жінка перестала жити «на автопілоті» й почала усвідомлено формувати своє життя, рішення та вибір?

Найперший і найважливіший зсув — це перехід із режиму «як треба» в режим «як я відчуваю». Багато жінок роками живуть на автопілоті, виконуючи очікування інших, навіть не ставлячи собі запитання про власні бажання.

Другий зсув — повернення відповідальності собі. Не у формі самокритики, а у формі вибору. Коли жінка перестає чекати, що хтось вирішить за неї, і починає запитувати себе: «Що я обираю зараз?», її життя перестає бути випадковим.

Третій важливий момент — відновлення контакту з тілом і емоціями. Автопілот живиться від відриву від себе. Коли жінка знову починає відчувати, помічати свої стани, слухати сигнали тіла, з’являється ясність і внутрішня опора.

І ще один ключовий зсув — дозволити собі бути неідеальною. Усвідомлене життя — це не про правильні рішення, а про чесні. Коли жінка перестає жити з постійним страхом помилки, вона починає жити по-справжньому.

У своїх роздумах ви часто торкаєтесь теми стосунків між чоловіком і жінкою. Багато жінок зізнаються: вони у парі, але водночас не відчувають опори. Чому так відбувається? І як знайти баланс між внутрішньою самостійністю та здатністю приймати/ давати підтримку?

Дуже часто жінка не відчуває опори у стосунках не тому, що поруч «не той» чоловік, а тому, що вся опора винесена назовні. Коли внутрішньої опори немає, партнер мимоволі стає єдиним джерелом безпеки, стабільності й сенсу — і це занадто велике навантаження для будь-яких стосунків.

З іншого боку, багато жінок виросли в установці «я сама» і навчилися бути сильними, незалежними, закритими. У такому стані поруч може бути партнер, але близькості й відчуття підтримки все одно немає, бо жінка не дозволяє собі опертися.

Баланс починається з внутрішньої самостійності — з уміння бути опорою для себе, чути свої потреби, відчувати власну цінність. Коли ця основа є, підтримка партнера не стає необхідністю для виживання, а перетворюється на вибір.

Здатність приймати і давати підтримку народжується там, де є відкритість і довіра. Коли жінка не рятує і не чекає, що її врятують, а приходить у стосунки цілісною. Саме тоді з’являється відчуття справжньої опори — не як залежності, а як взаємності.

Пропоную зараз уявити, що ми з вами знаходимось десь на березі моря …І у нас є багато листівок, які ми відправимо кожній жінці на планеті. Яке б послання ви написали?

Я б написала дуже просте, але чесне послання.

«З тобою все гаразд.

Ти не зламана, не запізнилася і не загубилася.

Ти маєш право жити у своєму темпі, відчувати, сумніватися, втомлюватися і починати знову.

Пам’ятай: твоя цінність не потребує доказів.

Ти є світлом уже за правом народження.

І навіть у найтемніші часи воно нікуди не зникає — воно просто чекає, щоб ти знову до себе повернулася».

Саме ці слова я б хотіла, щоб прочитала кожна жінка.

Підписатися